пляшку, виймає келих, обережно наповнює його до середини й передає мені.
– Випий трохи.
Ти навіть не уявляєш, наскільки мені це потрібно. Я ледь помітно усміхаюсь йому й роблю маленький ковток.
Я мию дітям руки, після чого саджаю близнюків на високі стільці на іншому кінці столу й міцно закріплюю ремені. Метт розкладає овочеве рагу по тарілках і ставить їх на стіл. Він жваво обговорює щось із Люком, а я удаю, ніби зацікавлено слухаю їхню розмову. Але мої думки блукають далеко. Сьогодні він має такий щасливий вигляд. Значно щасливіший, ніж зазвичай.
У моїй пам’яті постає його світлина. Назва файлу – «Друзі». Невже він погодився співпрацювати з ними? Проблема полягає не в ньому, а в росіянах. Їм достатньо щонайменшого натяку, невловимої ознаки, що він може розглянути їхню пропозицію, аби піти в атаку.
Я відчуваю приплив адреналіну, певний сором через те, що зраджую Метта такими припущеннями. Я мала би відкинути ці думки, не дозволити їм мучити мене. Але я дозволяю. Безумовно, нам потрібні гроші. А що як він вирішив, що допоможе нам, якщо знайде ще одне джерело прибутку? Я силкуюсь пригадати, коли ми востаннє сварилися через гроші. Наступного дня він повернувся додому з лотерейним квитком і приліпив його магнітиком на холодильнику. Написав «Вибач мене», а поряд намалював смайлик.
А що як він вважає співпрацю з росіянами своєрідним виграшем у лотереї? Може, він навіть не здогадується, що завербований ними? Може, вони обдурили його, і він вважає, що займається цілком законною діяльністю, що дасть нам змогу звести кінці з кінцями?
Господи, ну чому гроші завжди є причиною всіх бід? Як же я це ненавиджу!
Якби знати, я б попросила його запастися терпінням. Незабаром наші справи покращаться. Чекати залишилося недовго. Елла ось-ось перейде до старшої групи, а близнюків переведуть із групи немовлят до ясел. Ми заощадимо трохи грошей. Наступного року буде легше. Набагато легше. Цей рік видався важким. Ми знали, що він буде важким.
Метт розмовляє з Еллою. Її мелодійний тихий голос пронизує туман у моїй голові.
– Я – єдина дівчинка, яка не пішла на йогу, – промовляє вона ті самі слова, які казала мені в машині.
Метт ретельно жує, не відводячи від неї очей. Я затамовую подих в очікуванні його відповіді. Зрештою він ковтає.
– Як ти почувалась?
Вона трохи нахиляє голову вбік.
– Добре. На уроці читання я сиділа попереду.
Я отетеріло витріщаюсь на неї. Виделка зависає в повітрі. Їй було байдуже! Вона не потребувала співчуття. Як Метту завжди вдається підбирати правильні слова? Звідки він знає, що саме треба казати?
Чейз, розмахуючи пухкими рученятами, жбурляє залишки вечері на підлогу, а Калеб сміється, б’ючи долонями об тацю і розбризкуючи підливку. Ми з Меттом одночасно відсуваємо стільці, хапаємо серветки й заходимось витирати дитячі личка та пальчики, вкриті плямами від соусу й шматочками їжі. Ми добре натренувалися в цій справі й звикли працювати в тандемі.
Ми відпускаємо Люка та
