а я не можу ні про що думати, крім світлини Метта. Поки Чейз спить, а вона занурена в телевізор, я наводжу лад на кухні. Протираю блакитні стільниці, які ми б залюбки замінили новими, якби мали більше грошей. Прибираю плями на плиті біля трьох конфорок, що поки працюють нормально. Розставляю пластикові контейнери в буфеті, сортуючи їх за розміром і накриваючи відповідними кришками.
У другій половині дня я забираю дітей, і ми прямуємо до автобусної зупинки зустріти Люка. Він вітається точнісінько так, як Елла:
– А де татко?
– Татко повіз Калеба до лікаря.
Я готую йому бутерброди й допомагаю виконати домашнє завдання з математики. Додавання двозначних чисел. Я навіть не знала, що вони вже проходять двозначні числа. Йому завжди допомагає Метт.
Елла чує скрегіт ключа в замку раніше за мене. Вона зістрибує з канапи й щодуху мчить до дверей.
– Татко! – лунає оглушливий крик.
Він відчиняє двері, тримаючи в одній руці Калеба, а в іншій – торбу з харчами. Якось примудряється нахилитися, обійняти її, спитати, як вона почувається, водночас знімаючи з Калеба курточку. Його усмішка здається щирою. Точніше, вона є щирою.
Метт випростовується, підходить до мене й швидко цілує в губи.
– Привіт, кохана, – каже він.
Я помічаю, що він одягнений у куртку, джинси та коричневий светр, що його подарувала я на торішнє Різдво. Метт ставить торбу на стіл і міцніше притискає Калеба до свого стегна. Елла хапається за одну з його ніг. Він торкається вільною рукою її голови й ніжно перебирає волосся.
– Як усе пройшло? – Я тягнусь до Калеба й майже здивована, коли він охоче йде до мене на руки. Я пригортаю його до себе й цілую в голову, вдихаючи солодкий аромат дитячого шампуню.
– Чудово, – відказує Метт. Він знімає куртку й кладе її на стіл. Підходить до Люка й куйовдить йому волосся. – Привіт, хлопче!
Люк зводить на нього очі й розпливається в усмішці. Я бачу щілину в тому місці, де він утратив свій перший зуб. Я пропустила цю подію через роботу. Мене не було поряд, коли Метт поклав зуб йому під подушку.
– Привіт, тату. Пограємо в м’яча?
– Зачекай трохи. Мені треба поговорити з мамою. Ти вже почав працювати над своїм науковим проектом?
Хіба він працював над науковим проектом?
– Так, – відповідає Люк. Наступної миті він позирає на мене, ніби згадавши, що я тут.
– Скажи мені правду, – прошу я. Моя інтонація здається більш різкою, ніж мені б хотілося. Я зустрічаюсь поглядом із Меттом і бачу, що він здіймає брови. Проте утримується від коментарів.
– Я думав про науковий проект, – долинає шепіт Люка.
Метт підходить ближче й спирається об стіл.
– Лікар Містраті дуже задоволена прогресом. Результати ехокардіографії та електрокардіографії виявилися хорошими. За три місяці
