.
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу - страница 13
Євгенія В’ячеславівна жила в районі метро «Аеропорт», у будинку поряд із письменницьким, міністерським, військовим та іншими будинками видатних соціальних груп. Про це престижне сусідство вона ненароком згадала Наталі, ще коли та зателефонувала їй уточнити адресу. Цю квартиру, повідомила Євгенія, вона відремонтувала для себе, але – погана вода, засцяні двори, бридкі сусіди, невигоди московського клімату змусили її переїхати за місто. З’являтиметься вона іноді на вихідних, сама або з дітьми, яким Наталя вже пообіцяла давати уроки.
Уява вмить намалювала Наташі зворушливу, практично сімейну сцену спільних трапез, задушевних жіночих розмов та ігор з дітьми. Знала б вона, чим обернеться їхнє знайомство, не квапилась би зараз, поганяючи валізу, через подвір’я, повз металеве пруття, що обгороджувало новобудову, а обдзвонювала б давніх друзів у пошуках хоч якогось кутка. Та історія відкривається перед нами у зворотній перспективі, і ми ковзаємо по ній спиною вперед – епіметеї[2], мудрі по шкоді.
У якому будинку на неї чекають? Який він на вигляд, будинок номер двадцять дев’ять, корпус три? Буде це хрущовська п’ятиповерхівка, що всього п’ятдесят років тому спокушала громадян розкішшю особистого простору та перспективою комунізму, а тепер остогидла всім мешканцям? Панельна споруда сімдесятих, яка лиш кількістю поверхів і бігунцем ліфта відрізнялася від хрущовки? Ні, хрущовка – це корпус два, а корпус три – сталінська, монументальна споруда, пристановище людей інтелігентних.
Наталя переступила підозрілу калюжу і набрала код на дверях під’їзду.
В утробі будівлі, після лункого задушливого ліфта, за важкими подвійними дверима, як молюск у мушлі, ховалась ампірна пишнота Євгеніїної квартири. Протяг підняв кучугуру пилу, розворушив кришталевий каскад люстри. Сонячні зайчики пробігли по стелі, обклеєній шпалерами під гобелен, по декоративних колонах, чорній Венері, що тримала канделябр над робочим столом. Із бару озвалися глухо келихи, зі стіни сяйнула чорними та червоними блискітками репліка плаката Андрія Логвина «Життя вдалось».
У кімнаті, яку господиня призначила для Наталі, були розміщені впритул одне до одного вбудована дзеркальна шафа, двоспальне ліжко, накрите бордовим покривалом, і письмовий столик на підході до нього. Стіни кімнати були пофарбовані густою жовтогарячою фарбою.
Вони повернулися до вітальні, пройшли до ванних кімнат.
– Цей туалет не працює,– пояснила хазяйка. – За ним іще сауна, та її не вмикай. Гарячої води немає, треба майстра викликати, лагодити колонку. Впораєшся, Наталочко?
Наталя поглянула на джакузі й унітаз у стилі ар-деко з золотою облямівкою, уточнила, чи є в домі інтернет і який пароль вай-фай, і погодилася на все. Ампір – нехай ампір.
Євгенія показала
2
Епіметей (давньогрецьк. Ἐπιμηθεύς, «той, хто думає після») – у давньогрецькій міфології: титан, брат титанів Прометея і Атланта. Був одружений із Пандорою – жінкою, яка, відкривши скриньку, подаровану Зевсом, випустила у світ усі людські біди.