трясця!
Жінки влетіли головами в спинки передніх крісел. Перед лобовим склом проскочила постать у темному капюшоні.
– Ледь не наїхав!
Таксист іще полаявся.
– Чого ж мені везе так з мудаками! – заголосила Ельза. – Як сяду в машину, зразу хтось під колеса кинеться.
– Так вони, бач, у чорних куртках, не добачиш його! – виправдовувався таксист. – Ви тут не переживайте, у мене реакція чудова, ще ні на кого не наїжджав. Нуль відсотків! – засміявся таксист.
– Чому так темно на переході? – охнула Наталя. – Мусили ліхтарі поставити, щоб перехід освітлювати. Нічого не видно.
– Хто мусив? – раптово скипів таксист. – Критикують одразу! Поприїжджають і вказують тут.
Він блиснув золотою печаткою, прискаючи ненавистю, як кров’ю.
Наталя зачаїлась на задньому сидінні. Як він дізнався, що вона недавно в місті? А, так – Елла розповідала про нові висотки, зрозуміло, що не місцева.
Та хіба погано, що вона приїхала?
І що поганого в тому, щоб освітлювати переходи ночами? Для нещасних перехожих і для водіїв – буде ж безпечніше!
У квартирі друзів Наталя впала на канапу, провалилась у плутані тягучі сни під шурхіт завіс. Хазяйська кішка Мурка визирала обережно, цікавилась гостею.
Із підручника
Про мотиви певної людини дізнаються шляхом її вивчення, причому слід ураховувати і міру вираженості цих мотивів. Визначення мотивів індивіда дозволяє дібрати до нього ключі. Характерні мотиви можуть бути такими: націоналізм (гра на глибинному відчутті певної національної спільності; ненависті, гордості, винятковості); релігійні почуття (пробудження неприязні до «чужовірців» або ж прив’язування певної ситуації до обраних доктрин сповідуваної релігії); громадянський обов’язок (гра на законослухняності); загальнолюдська мораль (гра на порядності); підсвідома потреба в самоповазі (спекуляція на ідеальних уявленнях людини про саму себе); марнославство (провокування бажання об’єкта справити певне враження, показати свою значущість і обізнаність); легковажність (підштовхування людини до безтурботного стану необачності та балакучості), сексуальна емоційність (підкидання статевого партнера і порнографії з перспективою «розслаблення», шантажу або обміну) та інші.
Розібравшись у психології об’єкта і визначивши мотиви, які ним керують, можна вийти на конкретні прийоми та методики, здатні «розколоти» певну людину.
У кінці двадцятих років у Франції почалася розробка «робкорів»[1]. Їх шукали на заводах і фабриках, бажано військових. Пролетарська газета «Юманіте» звернулася до читачів із закликом об’єднуватись, а також надсилати замітки про пригноблену працю, особливо на військовому виробництві. Якщо кореспонденти виявлялися здібними, до них зверталися з проханням поділитися докладнішими характеристиками відчуженої праці. Склали навіть питальник на допомогу літераторам-початківцям: яка броня у ваших танків, які двигуни, на якому пальному вони
Робкор – позаштатний кореспондент друкованого видання з робітничого середовища.
