навіщо обов’язково в своєму університеті, вони ж на конференції в інші університети можуть їздити.
За столом запала тиша. Сивочолий ректор дивився на неї над окулярами. Інші ельфи пропікали її обличчя поглядами чистої криги. Дотик абсолютного, кельвінівського нуля. Її обличчя почервоніло до вух, до кінчика носа, до гудіння в голові.
– Усе узгоджено, підпишіть, будь ласка, Сергію Івановичу, – на щастя, до залу забігла Валентина Степанівна.
Поки ректор відволікся, Наталя вискочила з кімнати, помчала донизу сходами, врізаючись у студентів, що піднімалися їй назустріч.
У буденній метушні Наталя не забувала про підробіток, про таємну місію, як про таємного коханця. Вона подивилась інформацію про Паршину, як радив Ніколя, – нічого корисного.
Чому Паршина? Ще один спогад раннього дитинства? Є така розвідниця, проте її діяльність у часі відстає від бабусиної на кілька років.
Наталя вивчила довідник Дієнка про персони розвідки і контррозвідки. Виявила тільки одну згадку: «Рік’є (?—?) (псевд. “Фантомас”). Агент радянської розвідки. Французький журналіст, працював у середині 30-х років у газеті “Юманіте”. Мав контакт із радянською розвідкою. Був звинувачений у зраді…»
Імена інших учасників групи Світца були невідомі авторам видання.
Однак це була непогана зачіпка, і, розпочавши з цього, наступного дня вона відшукала дві чудові книжки.
Наталя залетіла до Еллоччиного кабінету, хряснула дверима, аж чашки підстрибнули, притулилася спиною до дверей, спробувала стишити дрож. Дзвін у вухах продовжився луною телефону.
– Алло, – вона нерішуче підняла слухавку.
– Наталю Володимирівно, ви тут? Зазирніть до мене, будь ласка. Тут людинка забігла одна, познайомимось.
У кабінеті Валентини Степанівни сиділа опасиста, як самоварна лялька, пані у квітчастій спідниці та кофті з мереживами. Ліф насилу вміщував могутні груди, лице блищало від масної косметики або поту, над важким підборіддям виступав ніс бульбою. Купчиха. Чіпкий погляд пришпилив Наталю до дверей.
– Добрий день, – сказала Наталя.
– Добрий день.
Пані потяглася по цукерку, зашурхотіла накрохмаленим мереживом.
– Наталю Володимирівно, – спитала начальниця, – ви знайшли, де житимете?
– Ну, – промимрила вона, – я тільки сьогодні прилетіла. Поки в Елли Федорівни думаю зупинитись…
– Нащо ж обтяжувати Еллу Федорівну, – заявила начальниця, – коли є Євгенія В’ячеславівна, наш же консультант із івент-органайзингу. Познайомтесь: Євгенія В’ячеславівна, Наталя Володимирівна. Наталя Володимирівна наш найкращий фахівець…
Купчиха розглядала Наталю, поки Валентина Степанівна представляла її, ніби коняку розхвалювала.
– Я не можу абикого з вулиці взяти, – нарешті протягла вона. – Ти ж знаєш мою квартиру.
– Таку
