за 20 рублів» біля Курського вокзалу. Курява здіймалася над проїзною частиною й осідала на тротуарі, на присохлій траві, на паперових корінцях, що демонстрували себе перехожим відверто, як публічні жінки.
Мата Харі, звичайно ж. А у Франції тридцятих років – така собі Лідія Сталь. Які своєрідні дівчата! Запам’ятаємо, прочитаємо пізніше.
Ще легше знайшлися дані про мережу Креме. Цей француз був настільки старим більшовиком, що, може, особисто знав Володимира нашого Ілліча. У Франції він працював з Узданським-Ужданським-Єленським, він же Бернштейн, і з литовським студентом, а на ділі – ще одним радянським розвідником Стефаном Гродницьким.
Однак за часом, зрозуміла Наталя, вони їй не підходили. Це було попереднє покоління шпигунів, те саме, про яке вона читала в «Добі великих нелегалів» – кінець двадцятих – самий початок тридцятих років. Їх викрили перед тим, як нові взялися до роботи.
Наталя зібрала врожай – переписала уривки з книжки, скопіювала адреси знайдених сайтів у список корисної літератури. Вийшло дуже багато посилань: енциклопедії, книжки, мемуари… Переважно російською. Ніколя не прочитає, але переконається, як старанно вона працює.
Ніколя висловив стриманий захват щодо кількості інформації, отриманої після першого занурення в дослідження. Його надзвичайно цікавлять російські джерела.
Із книги
Мушу зізнатися, Нессіре: я відчув потаємний біль, коли втратив з очей Персію і опинився серед підступних османлісів. І разом з тим, як я заглиблювався в країну цих нечестивців, мені здавалося, що й сам я стаю нечестивцем.
Вітчизна, сім’я, друзі поставали в моїй уяві; ніжність у мені пробудилась; нарешті, якась непевна тривога закралась мені в душу, і я зрозумів, що вчинене мною буде варте мені душевного спокою.
Треба усвідомити, що навколо Москва.
Що вона повернулася, приїхала, пройшла повз умисне фольклорну циганку, хлопців, які, сміючись, поширювали ауру фізичної зверхності, зграю запорошених собак і закликачів на екскурсію столицею. Вона сіла на огорожу над пішохідним переходом – зрозуміти, де вона і що робити.
Сонце сходило над запилюженим містом.
Земля здригнулася, над площею закружляв вихор, здійняв у повітря соняшникове лушпиння, покинуті квитки та дрібну гальку.
Почулося скреготіння рейок, що пересувалися на стрілці.
Куряву підкинуло разом зі струсом космосу, вона шугнула в повітря над площею, над трамваєм, дротами, дахами та хмарами. Перехожі не сповільнили бігу, не зауважили провалу простору, струсу часу. Без жаху і захвату на перехресті маршрутів вони поспішали у своїх справах, і Наталя підвелася з місця, підхопила валізу. Попереду довгий день.
Ні грошей, ані житла. Повернулась. Тут.
На маршрутку вишикувалася черга.
– Ти крайній, чо?
Той, хто питав,
