розвідникам у Франції, теж, о радість, трапляються знайомі прізвища: Я. Рудник, С. Урицький, А.-Я. Тилтинь, С. Будкевич, С. Узданський, П. Стучевський. Певний час в інтересах військової розвідки виконував розвідувальні завдання Л. Треппер.
І нарешті: на початку тридцятих років закордонними резидентурами військової розвідки прокотилася хвиля провалів. Відчутних ударів було завдано в Польщі, Австрії, Латвії, Фінляндії, Франції, Великій Британії, Німеччині, США.
На цьому Наталя зупинилась і надіслала Ніколя два файли з даними – короткий огляд французькою, спеціально для нього, список джерел і цитати мовою оригіналу.
Спитала, чи хоче Ніколя, щоб вона опрацювала більшу кількість академічної інформації – публікацій у книжках і наукових журналах. Запропонувала замовити роботи Дієнка, Чертопруда і Ландера за міжбібліотечним абонементом, якщо Ніколя потрібні матеріали для публікацій.
Ніколя відповів ствердно. Порадив шукати в наукових журналах про інтелектуальні та секретні служби, зокрема, вивчити інформацію про резидента Паршину…
Наталя пообіцяла. Вона вірила, що знайде відповідь, ніби шпильку, яка впала на підлогу, ніби скляну кульку, що закотилася під шафу.
Із книги
Я обмину мовчанням як топографічне розташування міста, так і зовнішній вигляд його будівель, пам’яток і всіляких дивовиж, бо надаю більшого значення духу і характеру його мешканців, ніж усім перелікам, які можна знайти в Етрен Міньйон. Я вивчаю моральне обличчя міста; а для того, щоб познайомитися з усім іншим, потрібні тільки очі.
– Ельзо, можеш спуститися до прохідної? Мене не пропускають.
– Заявки на перепустку немає,– підтвердила з-за турнікета носата баба в сірому піджаку на сукню. – Хто вас кликав, хай сам до мене спуститься, інакше не пущу.
Хол університету був прикрашений портретами засновників, а також великих людей, які вшанували його візитами: інноваційний прем’єр і скандальний політик, красуня-шпигунка. Шпигуни, що зазнали провалу, зазвичай переходять на викладацьку роботу.
Ельза приклала перепустку до вічка турнікета.
– Вона до мене. Здрастуй, заходь.
Валіза з гуркотом поскакала через хол услід за Наталею.
– Еллочко, що в тебе відбувається? Ти сіра якась. Стомилась?
– Тут стомишся! Замучили! То одне, то друге. Щодня щось звалюється. Ти підключайся, Наталю, дуже треба.
Вони піднялися в Ельзин кабінет, останній на поверсі, біля заставленого горщиками підвіконня. Валіза ледве протиснулася в проміжок між двома робочими столами з комп’ютерами і одним із чашками, коробками з заваркою та банкою з етикеткою від майонезу, наповненою темним гречаним медом.
– Ректор домовився, – Ельза помітила Наталин погляд, – знайомий його продає, з власних пасік. Увесь університет купує, студенти, ми. Сідай, – вона показала на стіл біля дверей, – вип’ємо чаю. Валя зараз прийде.
На цих її словах у кімнату
