компанію, для відправлення звітів Ніколя та отримання від нього письмових схвалень, химерних і єдиних пестощів, які він дарував їй.
Їй подобалось уявляти себе його таємною коханкою, що опускає записки в електронний аналог дубового дупла – скриньку Dropbox. Вона складатиме в неї файли з добутими відомостями. Він забиратиме їх і лишатиме короткі записки у відповідь.
Перш за все Наталя відкрила посилання, яке дав їй Ніколя. На сайті служби зовнішньої розвідки Російської Федерації вона відшукала сторінку історії, дані згруповано за країнами. Усе, що там було про Францію тридцятих років, – один рядок, ім’я резидента. Такий собі Василь Зарубін, а також його дружина Єлизавета. Тепер вона мала два порожніх імені, які нічого їй не говорили. Шипов і Зарубін. Треба відшукати шпигуна за його прізвищем.
Ні, спинила себе Наталя, – необхідно відшукати інформацію, імена, дати, цитати. Вона повинна написати звіт. І вручити його Ніколя. Зустрітися з ним у веганському ресторані, за закритими завісами… Картина, що виникла в її голові, більше підходила до кабінету за бордовими портьєрами, ніж до веганського закладу.
Вона знову спинила себе. Не відволікатись!
Будь ласка: сайт «Агентура», сторінка про Головне розвідувальне управління Генерального штабу. До речі, так – ГРУ справді належало до відомства Генштабу.
Про шпигунство у Франції в тридцяті роки розповідалося на сторінці «Доба великих нелегалів, 1921–1937 роки». Ані Шипова, ні Зарубіна серед персонажів не значилось. Була розповідь про крах мережі Узданського (Бернштейна) у квітні 1927 року – це на кілька років раніше, ніж діяли Світц та інші. Попереднє, можна сказати, покоління.
Такий собі Чертопруд писав про справу Стучевського, який відновив агентурну мережу в портах Марселя, Тулона та інших міст. Цей Стучевський зумів добути інформацію про підводні човни й торпеди ВМС Франції. А коли його заарештували, ні в чому не зізнався, а тримався того, що він письменник, а в портах гуляв, щоб зібрати матеріал для книги. У результаті посадили його ненадовго, всього на три роки. Вийшовши з в’язниці Луїссі, Стучевський виїхав до СРСР. Мало відомостей, та запам’ятати варто.
Наталя занесла інформацію про Стучевського в окремий файл.
Із підручника
Певну конкретну людину обирають вербувати через: її особисті якості; явну оперативну необхідність; далекоглядне бажання мати резерв.
Першу інформацію, яка привертає увагу до кандидата, отримують: від його друзів і знайомих; під час безпосереднього спілкування; спостерігаючи за його діями та вчинками; за опублікованими (його або про нього) статтями, листами, доповідями…
Найбільше придатні до вербування ті, хто: має певні моральні вади (потяг до алкоголю, сексуальних розваг, наркотиків…) або ж «заплямованість» біографії; має борги; дуже прив’язані до когось (чогось); із якихось причин (перешкоди в кар’єрі, складнощі в особистому житті, погляди на чинну політику…) дуже роздратовані…
Коли закінчилися вівці, літак виходив на злітну смугу.
Відштовхнувши
