Він не пускає», – промовив насмішкувато Небаба. А коли бусурманка повернулася на його голос, ще раз махнув рукою. Та так вправно, що затиснута в руці чарівна вуздечка впала точно на голову шаманки.
Мигнуло – і біля оторопілого з несподіванки Куниці била копитом золотиста кобилиця. Зі знайомо збитої в ковтун пшеничною гривою і такої ж масті розкішним, шовковистим хвостом.
– Бодай тобі! Ти що вчудив, безсовісний?! – обурився Тарас. – Зараз же зніми…
Орлов хмикнув, хотів зауважити, що в отамана Куниці теж руки є, але змовчав.
– А що таке? – скорчив тим часом невинний вираз Небаба. – Цілком пристойна кобилка вийшла. Та ти не гарячкуй, побратиме. Подумай головою. По-перше, – зникла проблема з одягом для дівчини… Безпека і спокій нам забезпечено – це два. З копитами замість рук шаманити складно. А заодно і проблема з нестачею коней вирішилася.
– Це що ж виходить, ти хочеш мене їй на спину посадити?!
– Подумаєш, велике цабе… – з деякою образою вимовив Степан. – На моєму хребті пану отаману кататися не соромно було, а тут – сумління замучило. Вона тобі в вірності поклялася? Поклялася. Рабою бути обіцяла? Обіцяла. От, нехай і виконує свою обітницю. Послужить для початку конячкою отаманською.
– Взагалі-то, дівкою вона гарніша була, і мені більше подобалася… – прицмокнув губами Василь, придивляючись до стрункої кобилки. – Але так теж непогано. І повчально… Нехай звикає до долі жіночої. Сам знаєш – молоденьку лялечку кожен ладен на руках носити, а заміжній молодиці і сам на шию норовить сісти, і виводок дітвори до подолу причепити… – підвів філософську основу під перетворення шаманки Орлов. А потім сам себе й осмикнув: – Ну, так що, друзі, будемо забиратися, чи продовжимо мудрагельствувати?
– Будемо, – зітхнувши, погодився Куниця, докірливо поглядаючи на те, як опричник сідлає слухняно завмерлу кобилку. – І все ж, не по-людськи якось. Навіть імені не спитали…
«Галлія… Клич мене Галлія, пане отаман… Або, яким завгодно іншим ім’ям, що тобі більше подобатиметься… – почув думки бусурманки. – І не турбуйся ні про що. Ти був добрим до мене, не дав зганьбити… тож я готова служити тобі в будь-якому вигляді і тілі…»
– О! – тут же відгукнувся Степан. – Бачиш, Тарасе, Галя теж розуміє, що так краще для всіх. А зняти вуздечку з неї в будь-яку мить можна. Не навіки ж ми її в коняку обернули…
– А ви як?
– Ну, вибір у нас не багатий, – відповів перевертень-опричник. – Я, як завжди – на крилах. А ти, Степане?
– І я з тобою за компанію. Літати легше, ніж рачки бігати… Та й зручніше буде удвох, якщо в небесах знову з якимсь спостерігачем перестрінемося.
– Ну, нехай так… Умовили, – кивнув Куниця, але в сідло не застрибнув, за своїм звичаєм, а сів чинно, м’яко – ніби й не меткий запорожець, а гладкий священик. Ще й сплюнув тричі перед цим через плече. І вже зовсім незрозуміло навіщо – обтріпав шаровари.
Розділ другий
Кобилка
