прохолоду, абсолютно не зайву в спекотний літній вечір, і достатньо хмизу для багаття. Більш того, навіть до річки бігати не знадобилося. З-під вузлуватих коренів одного з велетнів дзюрчало прозоре джерельце. З дивовижно смачною і чистою водою.
Насамперед Куниця розсідлав і звільнив Галлію від чарівної збруї. І знаючи, що побачить після перетворення татарку голою, відвернувся та простягнув дівчині свою змінну сорочку:
– Сходи, вмийся, як слід і одягнися. Сорочка чиста, нова… У поясі перехопиш, замість сукні буде.
– Все, що накажеш, отамане… – дзвінко і трохи співуче відповіла бусурманка, жіночим чуттям збагнувши, що має деяку владу над парубком. – Твоє слово – закон для Галлії.
Почувши, як залопотіли по траві босі ступні, молодий відьмак полегшено зітхнув і зайнявся багаттям. Благо хмиз навколо валявся цілими купами, досить руку простягнути. І поки Степан з Василем полювали, він встиг не тільки жару напалити, але і воду на куліш закип’ятив.
– А де полонянка? – насамперед поцікавився Небаба, кидаючи обабіч вогнища дві вгодовані заячі тушки. – Невже на волю відпустив? Щось ти, отамане, занадто жалісливий зробився. Треба було у неї хоч про наміри орди розпитати. Все нашим підмога…
– Та припини ти, Степане, мене отаманом величати, – закліпав Тарас. – І взагалі, чого на дівку напосівся? Ми всі бусурман ненавидимо, але воїнів. Баби їхні тут до чого?
– А ти знаєш, чому в нашому селі так голодно було, що мене рідні батьки з двору виставили? – скинувся той. – Ні? Тому що влітку бусурмани всі хліба попалили і худобу забрали. І в загоні, що село розоряв, теж шаманка, мабуть, була. Може, ця?
– Ні, брате… – заступився за полонянку Куниця. – Коли це було? Літ сім чи вісім тому? Галлія в ту пору, напевно, ще тільки ходити вчилася і маминого подолу з рук не випускала…
– Чого на отамана напосівся?.. – пробурчав за спиною в Степана Василь, що нечутно підійшов до вогнища. – Уважніше треба навколо дивитися. У річці вона хлюпається. Напевно, за все минуле життя бруд відмити хоче. А ти, якщо не думаєш перед нею голяка ходити – вичаровуй нам швидше одяг. І не барись, чуєш – заспівала? Значить, скоро повернеться… А голосок, до речі, у дівчини нічого, дзвінкий… і головне – веселий. Судячи з усього, не дуже солодко дівці в Орді жилося, якщо в полоні співати бажання їй прийшло.
– Та йди ти під три чорти! – вилаявся Степан. – Саме час потеревенити про важке життя шаманок в ординських стійбищах. Ви обидва геть здуріли з цією дівкою? І якщо з моїм побратимом усе зрозуміло – Тарас завжди добросердий був, то від тебе – таємний опричник, я подібного не очікував. Невже так до серця припала бусурманка замурзана?
При цьому він по-хазяйськи вибрав з переметної суми якийсь одяг, пошептав над ним і кинув у бік опричника багаті оксамитові шаровари.
– На, натягай…
– Гм… – замість того, щоб образиться і відповісти настільки ж гарячково, Василь задумливо почухав підборіддя. – А знаєте,
