додаткових пояснень: незнайомий чоловік, з компанії новоприбулих «купців», однією рукою притискав до стіни Ребекку, тримаючи дівчину за горло, а другою – хазяйновито задирав догори поділ спідниці. Ребекка несамовито пручалася, звиваючись в’юном, але порадити з набагато дужчим нападником не могла.
Підскочивши збоку до нахаби, Куниця вліпив йому такого стусана, що той похитнувся і відпустив дівчину. Але досить швидко прийшов до тями. Незнайомий драгун з аксельбантом вахмістра на плечі по-котячому м’яко відскочив убік, спритно розвернувся всім тілом, пригнувся і потягнув з піхов карабелю.
– Допоможіть, вбивають! – Ребекка заволала навіть голосніше ніж до цього. Тепер від страху за Тараса. Але молодик лише глузливо посміхнувся і, в свою чергу, оголив шаблю.
Два погляди схрестилися на коротку мить, а потім клинки з глухим тріском вдарилися один в одного. Деякий час воїни намагалися потиснути вниз зброю супротивника, але безуспішно – обидва були однаково сильні в руках. Потім драгун зробив швидкий крок назад і наніс не менш стрімкий обманний випад у голову, з переведенням удару на нижчий рівень.
Тарас відбив…
Ще один крок вбік і затяжний хитрий фінт з довгим уколом, немов у руці драгуна була не важка карабеля, а тонка іспанська шпага. Але, незважаючи на всі ці виверти, Куниця з легкістю ухилився і навіть зміг контратакувати. Безуспішно, але досить ефектно. Гостре лезо свиснуло над самою маківкою вахмістра, що в останню мить встиг підсісти під удар.
– Дзинь!
У наступну мить Тарас кінчиком шаблі відвів вбік важчий клинок супротивника, скручуючи тіло вправо і… замість того, щоб продовжити контратаку, прищурився і був змушений відступити. З досадою розуміючи, що попався на простеньку хитрість. Вони ще й десятком ударів не обмінялися, а більш досвідчений воїн вже зумів поставити його обличчям до сонця, що нависало простісінько над дахом хати, тоді як сам ховався в тіні і насмішкувато шкірився.
– Boleslaw… Orlowskij… Wachmistrz Kamenec-Podolskego pulku dragonskego… Z kim mam zaszczyt?[5] – глузливо поцікавився незнайомець.
– Новик Війська Низового Запорозького, Тарас Куниця…
– Bardzo przyjemnie…[6] – вахмістр ступив назад, запрошуючи Куницю також увійти в тінь будівлі. – I z jakiego przestrachu pan kozak rzucil siе na mnie?[7]
– Ти ще смієш питати?! – Тарас глянув на Ребекку, що непорушно завмерла поруч.
– To twoja dziewczyna?![8] – цілком натурально здивувався лях. – A ja myslalem, ze to jedna ze sluznic. Pzeciez sam napewno wesz, jak te dziewczyny do zabaw milosnych lase. No, to w takim raze, moje przeprosiny. Naprawde ne wedzjalem…[9]
Куниця не так вільно знав польську, щоб зрозуміти кожне вимовлене слово, але загальний зміст вловив. І хоч сказане вахмістром не надто сходилося з тим, що бачив Тарас, продовжувати поєдинок після перепросин сенсу не було. Хлопець опустив зброю і ледь не поплатився за це життям. Вістря карабелі блискавкою метнулось до його незахищеною шиї і лише дивом не проштрикнуло горло. Врятувало Куницю те, що ховаючи шаблю, він завчено
Болеслав… Орловський… Вахмістр Кам’янець-Подільського полку драгунів… З ким маю честь?
Дуже приємно…
І з якого страху пан козак накинувся на мене?
Це твоя дівчина?!
А я думав, що це одна із служниць. Напевно, сам знаєш, як ці дівчата ласі на любовні ігри. Ну, в такому разі, мої вибачення. Я дійсно не знав…
