сьогодні.
Попередньої ночі був сильний дощ, і дорога перетворилася на густе болото. Позаяк конкретного графіка трупа не мала, ми вирішили зачекати день або два, щоб дороги просохли. Таке бувало доволі часто, і саме тоді Бенові випадала ідеальна можливість удосконалити мою освіту. Тож я сидів за дерев’яним робочим столом у задній частині Бенового фургона та мучився через необхідність змарнувати день, слухаючи його лекції про те, що я вже розумію.
Мої думки, напевно, були очевидними, тому що Абенті зітхнув і сів біля мене.
– Не зовсім те, чого ти очікував, еге ж?
Я трохи розслабився, знаючи, що цей його тон віщує тимчасовий перепочинок від лекції. Він зібрав жменьку залізних драбів, які лежали на столі, та задумливо подзеленчав ними, не випускаючи з долоні.
Він поглянув на мене.
– Ти навчився жонглювати одразу? П’ятьма кульками одночасно? І ножами на додачу?
Згадавши, як це було, я трохи зашарівся. Тріп попервах не давав мені спробувати навіть із трьома кульками. Змусив мене жонглювати двома. Я навіть упустив їх кілька разів. Так і сказав Бенові.
– Отож, – відповів Бен. – Опануй цей фокус – і зможеш вивчити інший. – Я гадав, що він підведеться та повернеться до уроку, але цього не сталося.
Натомість він простягнув ту жменьку залізних драбів.
– Що ти про них знаєш? – Він побряжчав ними, тримаючи в руці.
– В якому розумінні? – запитав я. – З погляду фізики, хімії, історії…
– З погляду історії, – широко всміхнувся він. – Приголомши мене своїм розумінням історичних подробиць, Е’ліре. – Я вже якось питав його, що означає «Е’лір». Він заявив, що це означає «мудрий», але я в цьому сумнівався, бо бачив, як при цьому скривились його вуста.
– Колись давно люди, які…
– Наскільки давно?
Я з удаваною суворістю насупився на нього.
– Близько двох тисяч років тому. Кочовий народ, який блукав неподалік від гір Шалду, згуртувався під владою одного вождя.
– Як його звали?
– Гелдред. Його синами були Гелдім і Гелдар. Тобі зачитати весь його родовід чи переходити до суті? – Я гнівно подивився на нього.
– Вибачте, пане. – Бен випрямився та зобразив таку захоплену уважність, що ми обидва мимоволі всміхнулися на весь рот.
Я почав знову.
– Гелдред врешті-решт узяв під контроль передгір’я Шалду. Це означало, що він узяв під контроль і самі гори. Народ почав засівати землю, його кочовий спосіб життя був забутий, і він потроху почав…
– Ближче до суті, – попросив Абенті. Він кинув драби на стіл переді мною.
Я проігнорував його як зумів.
– Він контролював єдине велике та легкодоступне джерело металу на великій території, і невдовзі його представники також навчилися найбільш вправно обробляти ці метали. Вони скористалися цією перевагою та здобули чималі
