Розбіжності в кількості та ознаках залежно від того, якими групами вони ходять.
Батько щось пробурчав.
– Розумна в тебе дружина, Арле, – заговорив Бен і зняв напругу. – За скільки віддаси?
– На жаль, вона мені потрібна для роботи. Але якщо тебе цікавить короткострокова оренда, не сумніваюся, що ми могли б домовитися про роз… – Пролунав м’ясистий удар, а тоді – трохи болісний смішок батьковим баритоном. – Не спадають на думку ще якісь ознаки?
– Вони начебто холодні на дотик. Щоправда, я поняття не маю, як про це можна довідатися. Чув, що біля них не горять вогні. Хоча це безпосередньо суперечить синьому полум’ю. Можливо…
Здійнявся вітер, який потривожив дерева. Бенові слова заглушив шурхіт листя. Я скористався цим шумом, підібравшись іще на кілька кроків.
– …«прип’яті до тіні», хоч що це означає, – почув я батькові слова, коли вітер стих.
Бен забурчав.
– Я теж не знаю точно. Чув один переказ, в якому їх виказали власні тіні, які падали не в той бік, до світла. А в іншому одного з них називали «уярмлений тінню». «Хтось там уярмлений тінню» – так там було. От тільки ніяк не згадаю те ім’я, хай йому грець…
– До речі, про імена – з цим у мене теж клопіт, – зізнався батько. – Я зібрав зо два десятки імен, щодо яких був би радий почути твою думку. Най…
– Властиво, Арле, – втрутився Бен, – я був би радий, якби ти не вимовляв їх уголос. Тобто не вимовляв імена. Можеш, якщо хочеш, нашкрябати їх в багні, або я міг би принести табличку, але мені було б спокійніше, якби ти не вимовляв жодного з них. Як то кажуть, береженого Бог береже.
Запала глибока тиша. Я зупинився посеред кроку, затримавши одну ногу над землею: боявся, що мене почують.
– От тільки не дивіться на мене так, ви обоє, – пробурчав Бен.
– Ми просто здивовані, Бене, – пролунав лагідний материн голос. – Ти ж наче не забобонний.
– Я не забобонний, – відповів Бен. – Я обережний. Це інше.
– Звісно, – сказав батько. – Я б ніколи…
– Прибережи це для клієнтів, які платять, Арле, – урвав його Бен з явним роздратуванням у голосі. – Ти надто добрий актор, щоб це показати, але я чудово розумію, коли хтось має мене за дурника.
– Я цього просто не очікував, Бене, – винувато промовив батько. – Ти освічений, а мені страх як обридли люди, які мацають залізо та виливають своє пиво, варто мені лише згадати чандріян. Я просто реконструюю історію, а не лізу в темні мистецтва.
– Ну, вислухайте мене. Я надто прихильний до вас обох, щоб дозволити вам вважати мене старим дурнем, – сказав Бен. – До того ж мені треба обговорити дещо з вами згодом, а тоді мені буде потрібно, щоб ви сприймали мене всерйоз.
Вітер ставав дедалі сильнішим, і я, скориставшись його шумом, зробив останні кроки. Я тихцем зайшов за ріг батьківського фургона та глянув крізь запону з листя. Вони сиділи втрьох довкола ватри. Бен сидів на пеньку, закутавшись
