що з її допомогою створюється порожнеча, і ті труднощі, які зазвичай вважалися нездоланними, можна подолати».
Найбільш відомими вважаються досліди, які Геріке провів з так званими магдебурзькими півкулями. Відповідний розділ з його книги так і називається:
«Дослід, за допомогою якого показується, що через тиск повітря дві півкулі можуть так міцно з’єднатися, що їх не можуть відірвати одну від одної шістнадцять коней».
Геріке писав: «Я наказав виготовити дві півкулі (або чаші)… з міді. Вони добре припасовані одна до одної і мають кран (скоріше клапан), за допомогою якого відкачується повітря, яке знаходиться всередині, а доступ повітря ззовні неможливий… Крім того, чаші треба устаткувати залізними кільцями, щоб чіпляти до них коней…Далі я наказав зшити кільце зі шкіри та просочити його воском та скипидаром, щоб воно не пропускало повітря.
Після того як це кільце було прокладено між чашами, я притиснув їх одну до одної і швидко відкачав повітря… Я переконався, з якою силою були з’єднані чаші між якими знаходилося таке кільце.
Випадкові відкриття роблять тільки підготовлені уми.
Притиснуті навколишнім повітрям, вони з’єдналися так міцно, що шістнадцять коней або зовсім не в змозі були їх розірвати, або змогли це зробити з великим зусиллям. Коли, нарешті, завдяки напруженню всіх сил чаші вдалося роз’єднати, то виник шум, схожий на звук рушничного пострілу».
Цікавим і важливим з точки зору фізики є те, що Геріке на цьому не зупинився. Він показав, як можна виміряти сили, що притиснули чаші (півкулі) одну до одної! Замість коней він використовує вантажі, за допомогою яких можна роз’єднати чаші, повітря між якими немає. (При цьому, звісно, вся ця система розміщується вертикально).
Вимірювання атмосферного тиску
Одним з історичних дослідів, що довів існування атмосферного тиску, був дослід Торрічеллі та Вівіані, про який уже згадувалося раніше. Цей дослід полягав у тому, що заповнену ртуттю й запаяну з одного кінця трубку опускали в посудину зі ртуттю. Частина ртуті виливалася в посудину, і так само, як у водяному насосі, над поверхнею ртуті виникала порожнеча.
При цьому помітили, що висота стовпчика ртуті не залежить від форми трубки та об’єму порожнечі над поверхнею ртуті. Відношення висоти, на яку підіймається ртуть, до висоти, на яку в подібному досліді підіймається вода, дорівнює відношенню густини води до густини ртуті.
Результати подібного експерименту переконали не всіх.
Але поступово, після багатьох повторювань, уявлення про можливість порожнечі та існування атмосферного тиску стали загальновизнаними. До справи підключився видатний філософ, математик та фізик Блез Паскаль (1623—1662).
Паскаль припустив, що висота підйому ртуті в трубці Торрічеллі повинна змінитися на високій горі, бо там тиск атмосфери менший.
За вказівками
