34 футів, але все-таки запропонував розібратися в цьому своїм учням.
Важко сказати, хто першим здогадався, що висота підняття рідини за поршнем насоса повинна бути тим менше, чим більше її густина. Оскільки густина ртуті в 13 разів більша, ніж у води, висота її підняття за поршнем буде у стільки ж разів менша.
Подібний дослід, проведений Вівіані за ініціативою Торрічеллі, давав можливість «перейти» з вуличного майданчику до лабораторії, що й було зроблено.
Осмислюючи результати експерименту, Торрічеллі робить два висновки: простір над ртуттю в трубці є порожнім (пізніше його назвуть «торрічеллієвою порожнечею»), а ртуть не виливається з трубки назад у посудину тому, що атмосферне повітря тисне на поверхню ртуті в посудині.
З цього виходило, що повітря має вагу! Це твердження здавалося настільки неймовірним, що не відразу було прийнято вченими того часу.
Зауважимо, що про результати сво'іх дослідів Торрічеллі повідомив свого друга М. Річчі, який мешкав у Римі. Хоча цей лист не був надрукований, він розійшовся у списках по всій Європі й викликав появу робіт інших авторів (у тому числі Б. Паскаля, О. Геріке, Р. Бойля).
У своєму листі Торрічеллі розповідає: «…Я вже писав раніше, що займаюся розробкою певного філософського експерименту, що має відношення до порожнечі, не для того, щоб просто створити порожнечу, а для того, щоб зробити прилад, який показував би зміни в повітрі… »
Звідси легко побачити намагання створити те, що ми зараз називаємо барометром – приладом для вимірювання атмосферного тиску!
А далі Торрічеллі пише: «Ми живемо, занурені на дно океану повітряної стихії, про яку завдяки достовірним дослідам відомо, що повітря має вагу, причому найбільша його густина – поблизу земної поверхні, де повітря має вагу, яка становить приблизно 1/400 ваги води». (Зауважимо, що значення, яке навів Торрічеллі, зараз встановлено з більшою точністю).
Таким чином, саме Торрічеллі ми зобов’язані розумінням того, що повітря має певну масу та діє з певною силою – силою атмосферного тиску, як говорять зараз.
Відкриття атмосферного тиску і досліди з вакуумом сприяли руйнуванню однієї з оман – «страху порожнечі». Усунення цієї омани позитивно позначилося на проведенні подальших наукових досліджень.
У XVII—XVII ст. досліди з порожнечею викликають великий інтерес, поряд з ученими ними із захопленням займаються й дилетанти. З’являються різноманітні конструкції вакуумних поршневих насосів механічного та ртутного типів.
З досліду Торрічеллі пізніше народилася наукова метеорологія, однак остаточне визнання його висновки одержали лише завдяки дослідам чудового французького математика і фізика Блеза Паскаля.
Допитливий дослідник і за сумісництвом бургомістр Магдебурга Отто фон Геріке теж не залишився осторонь цікавих властивостей повітря.
Він вирішив на досліді перевірити можливість створення порожнечі (вакууму), що привело його до винаходу повітряного насоса (1650 р.).
У
