Я знав, що чим спокійніше вона поводиться, тим стає для мене доступнішою – і тим більше я її хотів. Але я не хотів нічого змінювати не тому, що це зруйнувало б наші стосунки із Лі, а тому, що це знищило б гармонію між нами трьома.
Після чергування ми із Лі поверталися до їхнього будинку, де Кей зазвичай читала, роблячи в книгах помітки жовтим маркером. Вона готувала вечерю на трьох, а потім іноді Лі їздив на Малголленд покататися на мотоциклі. А ми розмовляли.
Ми ніколи не говорили безпосередньо про Лі, ніби обговорення позаочі беззаперечного лідера нашої трійці було зрадою. Кей розповідала про шість років навчання в коледжі та два ступені магістра, які Лі профінансував із грошей, зароблених на боях, і про її роботу вчителя на заміні, що ідеально пасувала для такої «перемудреної дилетантки», на яку вона перетворилася; я розповідав про те, як воно було – бути «фріцем» у Лінкольн-Гайтс. Ми ніколи не говорили про мої стосунки з Відділом боротьби з іноземними впливами або її історію з Боббі де Віттом. Ми обидва були знайомі з лінією сюжету в загальних рисах, а копатися глибше не хотілося. Хоча, у цьому плані я мав певну перевагу: брати Ашіда й Сем Муракамі вже давно були мертві, але ось Боббі де Вітт уже за місяць мав повернутися до Лос-Анджелеса – і можна сказати, Кей боялася його повернення.
Лі ж якщо й злякався, то не показував цього окрім тієї миті, коли Гаррі Сірс захопив його зненацька цією новиною, і це ніколи не заважало йому в наші найкращі години, проведені разом – на роботі. Тієї осені я вчився мистецтву бути копом, і моїм наставником був Лі.
Із середини листопада до Нового року ми впіймали одинадцять небезпечних злочинців, вісімнадцятьох порушників дорожніх правил і трьох осіб, що перестали ходити відмічатися до дільничих, перебуваючи на умовному. Затримавши кількох підозрілих типів на вулиці, ми додали ще з півтора десятки арештів, майже всі за зберігання наркотиків. Ми працювали за безпосередніми розпорядженнями Елліса Лоу, орієнтуючись на інформацію з дошки оголошень та сказане на планерках, профільтровані через інтуїцію Лі. Він іноді був делікатний і турботливий, іноді – жорстокий, але з дітьми завжди розмовляв м’яко, і якщо для того, аби розговорити підозрюваного, йому доводилося попрацювати кулаками, так це тільки тому, що отримати інформацію по-іншому було неможливо.
Словом, ми непогано грали ролі хорошого та поганого копів, Містер Вогонь – поганий, Містер Лід – добрий. Наша репутація боксерів додавала нам поваги на вулицях, і коли Лі починав молотити арештованого, вибиваючи з нього інформацію, а я його зупиняв – ми завжди отримували бажане.
Партнерські наші стосунки, однак, не були безхмарними. Коли ми виходили на добове чергування, Лі перетрушував наркоманів у пошуках бензедрину і жменями ковтав пігулки, аби залишатися бадьорим; тоді кожен чорношкірий для нього ставав «самбо», кожен білий – «засранець», кожен мексиканець – «панчо». Назовні виривалася вся його жорстокість, знищуючи розважливий і приємний імідж, і мені декілька разів доводилося буквально відтягати його, коли він занадто сильно входив у роль поганого копа.
Але це була невелика ціна
