вечора слухав його монологи німецькою, вставляючи час від часу «Та що ти кажеш» і «Здуріти можна», коли старий зупинявся перевести подих. Коли після всього я завіз його до нього додому, він зробив жест, ніби б’є бейсбольною битою й сам увійшов до будинку.
Напередодні Нового року ми поїхали на острів Бальбоа послухати оркестр Стена Кентона. 1947 рік ми зустріли в танці, п’яні від шампанського, і Кей підкидала монетки, визначаючись, кому дістануться останній танок у старому й перший поцілунок у новому році. Лі дістався танок. Я дивився, як вони кружляються під мелодію «Перфідії», і відчував солодкий трем від того, як сильно ці двоє змінили моє життя. Потім пробамкало дванадцяту, оркестр всмалив щось заводне, а я не знав, як себе вести.
Проблему вирішила Кей, ніжно поцілувавши мої губи і прошепотівши:
– Я люблю тебе, Двайте.
Але перш ніж я встиг сказати бодай щось у відповідь, якась товста баба схопила мене й продуділа в лице святковою пищалкою.
Ми поверталися додому Тихоокеанським шосе, повним галасливих гуляк. Коли ми дісталися будинку, моя машина раптом перестала заводитися, тому я постелив собі на канапі й швидко провалився в п’яний сон. Ближче до світанку я прокинувся від дивних звуків, що приглушено долинали з-за стіни. Я нашорошив вуха, і зрозумів, що це – ридання. Паралельно із ними чути було м’який і тихий як ніколи голос Кей. Ридання посилилися, а потім почулися схлипування. Я сховав голову під подушкою і змусив себе заснути.
Глава 6
Протягом більшої частини нудної планерки 10 січня я дрімав і прокинувся лише наприкінці, коли капітан Джек гаркнув:
– Це все. Лейтенанте Міллард, сержанте Сірс, сержанте Бланшар та офіцере Блайхерт, негайно до містера Лоу в офіс. Розійтися!
Я пішов коридором до святая свтих Елліса Лоу. Лі, Расс Міллард і Гаррі Сірс уже були там, оточивши робочий стіл Лоу і вивчаючи стопку ранкових випусків «Геральд».
Лі підморгнув мені і вручив газету, розгорнену на місцевих новинах. Я побачив заголовок: «Заступник окружного прокурора вирішив спробувати себе в політиці і взяти участь у республіканських праймеріз ‘48?» Я прочитав три абзаци, у яких восхвалявся Елліс Лоу та його турбота про мешканців Лос-Анджелеса, і поспішив кинути газету на стіл, поки мене не знудило.
– А ось і він, – сказав Лі. – Що, Еллісе, вирішили спробувати себе в політиці? Скажи: «Єдине, чого нам треба боятися – це сам страх».
Усі розреготалися у відповідь на цю вмілу пародію на Франкліна Рузвельта, навіть Лоу захихотів, роздаючи копії протоколів затримання із прикріпленими до них світлинами.
– Ось джентльмен, якого ми всі повинні боятися. Прочитайте – і зрозумієте, чому.
Я прочитав протокол. Він детально описував кримінальну кар’єру Раймонда Даґласа «Джуніора» Неша, білого, який народився в Талсі, штат Оклахома, у 1908 році. Проблеми із законом
