гладінь Чистозера на багато миль довкола.
Поряд траплялися й інші люди, які пересувалися тією ж повільною ходою. По воді можна було бігти, але рідко коли з’являлася на те причина. Що могло бути аж таким важливим, щоби поспішати до нього з шумом і бризками?
Ця думка змусила Ішикка похитати головою. Лише чужинці були такими квапливими. Він кивнув Таспіку – смаглявому чоловікові, який порівнявся з ним, тягнучи за собою невеличкого плота. На ньому були складені кілька стосів білизни, яку той, напевно, носив прати.
– Агов, Ішикку, – гукнув сухорлявий чоловік. – Як риболовля?
– Жахливо, – крикнув той у відповідь. – Сьогодні Вун Макак добряче зіпсував мені життя. А в тебе як справи?
– Загубив сорочку, поки прав, – відказав Таспік приємним голосом.
– Ох, таке воно життя. А мої чужинці тут?
– Звісно. Вони в хижі Маїб.
– Дай Вун Макак, щоби вони геть-чисто всього в неї не вижерли, – промовив Ішикк, ідучи далі. – Та ще й не заразили її своїми постійними клопотами на додачу.
– Дай цього сонце і приплив, – хихикнувши, додав Таспік, рухаючись уперед.
Хижа Маїб була майже в центрі селища. Ішикк не міг сказати, чого б це вона захотіла в ній жити. Особисто він проводив більшість ночей на плоту й чудово висипався. На Чистозері ніколи не бувало холодно, хіба що у великобурі, а їх, з Ну Раліковою допомогою, цілком можна було пережити.
Коли вони налітали, води Чистозера стікали в ями й западини, тож треба було просто загнати свій пліт в ущелину між двома кам’яними пасмами та зібгатися під цим прихистком, ховаючись від шалу стихії. Тут бурі були не такими страшними, як на Сході, де вони жбурляли валуни та здували будинки. Ох, і наслухався він розповідей про таке життя! Не дай Ну Ралік, щоби йому колись довелося опинитись у такому жахливому місці.
Крім того, там, напевно, було холодно. Ішиккові було шкода тих, кому доводилося жити в холоді. Чому б їм просто не перебратися на Чистозеро?
«Не дай Ну Ралік», – подумав він, підходячи до хижі Маїб. Якби кожен знав, як добре живеться на Чистозері, то всі вони неодмінно захотіли б жити тут, і тоді не можна було би ступити й кроку, не перечепившись об якогось чужинця!
Він піднявся в приміщення, підставляючи свої литки повітрю. Долівка була досить низькою, щоби її все ще вкривали кілька дюймів води: у чистозерців було так прийнято. Це дозволяло їм почуватися природно, хоча коли вода спадала, будинки іноді осушувалися.
Біля пальців його ніг носилась риб’яча дрібнота. Поширені види, які нічого не варті. Маїб, яка стояла всередині, чаклуючи над казанком рибної юшки, кивнула йому. Це була повна жінка, котра роками полювала на Ішикка, намагаючись заманити його до шлюбу своїми кулінарними талантами. Може, одного дня він і згодиться стати її трофеєм.
Чужинці сиділи в кутку, за столом, який лише вони й могли обрати: трішки вивищеним над
