Сил, але крихітні, мовби спори – танцювали між рослинами, ухиляючись від дощових крапель.
Каладін крокував уверх, а вода стікала мимо нього невеличкими струмочками. Добувшись на вершину, він повернувся до мостового двору. Там усе ще нікого не було, окрім Ґаза, котрий прив’язував на місце розірваний брезент.
Каладін пройшов половину відстані, що розділяла їх, допоки Ґаз помітив його. Жилавий сержант нахмурився:
– Що, ваше благороддя, сили в пупі нема довести справу до кінця? Але якщо ти гадаєш, що я віддам…
Раптом слова змінились муканням, неначе його рот заткнули кляпом: це Каладін ринувся вперед і схопив Ґаза за горло. Сержант здивовано підняв руку, але нападник відбив її та підсік його, зваливши з ніг на кам’янистий ґрунт, від чого в повітря здійнялася хмара бризок. Очі Ґаза широко розкрилися від страху та болю, а сила Каладінового хвату на горлі не давала йому дихати.
– Світ щойно змінився, Ґазе, – сказав Каладін, нахиляючись ближче. – Я знайшов свою смерть на дні того провалля. І тепер тобі доведеться мати справу з моїм мстивим духом.
Корчачись, Ґаз несамовито озирався довкола в пошуках підмоги, якої не було. Каладін завиграшки втримував його на землі. Служба мостонавідника вирізнялася однією особливістю: якщо ти досить довго залишався в живих, то м’язи твої неодмінно міцніли.
Каладін трохи послабив тиск на Ґазову шию, даючи тому вхопити повітря, а відтак нагнувся ще ближче:
– Ми все почнемо спочатку, ти і я. Із чистого аркуша. І я хочу, щоби ти одразу ж дещо затямив. Я уже мертвий. Ти не можеш завдати мені болю. Ясно?
Ґаз повільно кивнув, і Каладін дав йому зробити ще один ковток холодного й вологого повітря.
– Міст № 4 – мій, – вів далі Каладін. – Ти можеш ставити перед нами завдання, але командуватиму я. Сьогодні якраз загинув мій попередник, тож тобі все одно треба шукати когось на його місце. Уторопав?
Ґаз знову кивнув.
– Ти швидко вчишся, – мовив Каладін, даючи сержантові змогу безперешкодно дихати. Він зробив крок назад, і Ґаз несміливо зіп’явся на ноги. У його очах проглядала прихована ненависть. Здавалося, він був чимось стурбований – чимось серйознішим за Каладінові погрози.
– Я хочу припинити виплату свого рабського боргу, – продовжив Каладін. – Скільки заробляють мостонавідники?
– Дві світломарки на день, – відказав Ґаз, спідлоба зиркаючи на нього й потираючи шию.
Отже, платня раба має складати половину цієї суми. Одну діамантову марку. Жалюгідні гроші, та Каладін потребуватиме і їх. Йому також необхідно буде тримати Ґаза на гачку.
– Я отримуватиму свою платню на руки, – мовив Каладін, – але кожна п’ята марка діставатиметься тобі.
Ґаз здригнувся й кинув на нього швидкий погляд при тьмяному світлі затягнутого хмарами неба.
– За твої труди, – додав Каладін.
– Які труди?
– Праведні: адже ти – поглинь тебе Геєна – не плутатимешся в мене під ногами.
