Вісників перевершувала нашу здатність до розуміння.
Кел скривився:
– Але, батьку, вони демони. Я чув це від того подвижника, який приходив проповідувати минулої весни.
– Це стосувалося Променистих, – різко поправив Лірін. – Ти знову їх переплутав.
Кел зітхнув.
– Вісників послали вчити людство, – вів далі його батько. – Вони повели нас на бій проти Спустошувачів після того, як ми були скинуті з небес. А Променисті – це лицарські ордени, що вони заснували.
– Які були демонами.
– Які зрадили нас, щойно Вісники пішли, – сказав Лірін, здійнявши палець. – І були вони не демонами, а звичайними людьми, у яких виявилося забагато влади й недостатньо розуму. Так чи інак, а ти повинен завжди мити руки. Хоча спренів смерті й не видно, та все ж ти сам бачиш вплив, який це справляє на гнилокузьок.
Кел іще раз зітхнув і зробив, що сказано. Лірін знову підійшов до столу, несучи тацю з маленькими скляними пляшечками й акуратно розкладеними ножами. Його слова не трималися купи: хоча Лірін турбувався про те, щоби син не плутав Вісників із Загубленими Променистими, Кел на власні вуха чув, як його батько висловлював думку, ніби Спустошувачів не існує. Сміховинно. А хто ж іще винен, коли вночі пропадають речі або на врожай нападають черви-копачі?
Решта жителів містечка вважали, що Лірін проводить забагато часу з книжками та хворими, тому-то й став таким дивним. У його товаристві вони почувалися ні в сих ні в тих – а заодно й у синовому. Кел лише починав усвідомлювати, наскільки болісним бувало відчуття несхожості на інших.
Помивши руки, він застрибнув назад на стільчик. І знову почав хвилюватися, хоч і сподівався, що все пройде добре. За допомогою дзеркала батько сфокусував світло сфер на руку Сані, а тоді обережно розрізав імпровізовану пов’язку хірургічним ножем. Рана не загрожувала життю, але рука й справді була скалічена досить серйозно. Коли два роки тому батько розпочинав навчати його, від таких видовищ хлопця нудило. Але тепер він звик до пошматованої плоті.
От і добре. Кел гадав, що це стане йому в пригоді, коли одного дня він подасться на війну, щоби битися за свого великого князя та світлооких.
Три пальці Сані були зламані, а шкіра на руці – розсічена й подряпана. До рани потрапили скіпки та бруд. Середній палець постраждав найбільше: він був роздроблений і неприродно вивернутий, а з-під шкіри стирчали осколки кістки. Кел обмацав його по всій довжині, вивчаючи поламані фаланги та синці на шкірі. Він обережно витер вологою ганчіркою засохлу кров та бруд і вибрав скалки каменя та скабки, доки батько нарізав нитки для зашивання.
– Середній палець доведеться відтяти, правда? – запитав Кел, перетягуючи його джгутом, щоб зупинити кров.
Батько кивнув, і на його обличчі промайнула тінь усмішки. Він чекав, що Кел це зрозуміє. Лірін часто повторював, що мудрий хірург знає, що відрізати, а що лікувати. Якби ще цей середній палець із самого початку
