впав просто посеред вулиці. Сет зітхнув. Це була не перша ніч, коли йому доводилося нести хазяїна додому в ліжко. Він опустився на коліно, щоби підняти Тука.
Але застиг. Під тілом господаря калюжею розтікалася якась тепла рідина. І лише тоді він помітив ніж, що стирчав із Тукової шиї.
Він миттю насторожився, і нараз із провулка вислизнула шайка розбійників. Один із них здійняв руку, і в зоряному світлі зблиснув затиснутий у пальцях ніж, що його він збирався метнути в Сета. Той напружився. У Туковому капшуку лежали заряджені сфери, з яких можна було всотати Буресвітло.
– Зажди, – прошипів один з розбійників.
Чоловік із ножем зупинився. Ще один підійшов ближче й уважно оглянув Сета.
– Та він шин. Такий і крєм’ячка не скривдить.
Решта потягли труп у провулок. Чоловік із ножем знову здійняв зброю.
– Та все ж може закричати.
– То чому й досі мовчить? Кажу вам, вони сумирні. Майже як паршмени. Ми можемо продати його.
– Може, й так, – мовив інший. – Він нажаханий. Ти лише глянь на нього.
– Йди сюди, – сказав перший розбійник, махнувши Сетові рукою.
Він підкорився та зайшов у провулок, який раптом освітився, щойно решта нападників розв’язали Тукового капшука.
– Келеку мій, – сказав один із них. – Вважай, даремно старалися. Жменя скалок і дві марки – ні однісінького тобі броама.
– Повторюю вам, – знову втрутився перший розбійник. – Можна продати цього хлопця в рабство. Слуги-шини користуються попитом.
– Та він же зовсім жовторотий.
– Та ні-і. Вони всі так виглядають. Гей, а що це там у тебе? – і вихопив з руки чоловіка, який рахував здобич, мерехтливий уламок скелі завбільшки зі сферу. На вигляд звичайнісінький, нічим не примітний камінець з кількома кристалами кварцу й іржавою залізною жилою з одного боку. – І як це розуміти?
– Мотлох якийсь, – кинув один із розбійників.
– Мушу сказати вам, – тихо мовив Сет, – що ви тримаєте в руці мій присяжний камінь. Допоки він у вас, ви мій господар.
– Що-що? – запитав один із нападників, підводячись.
Перший розбійник затиснув камінь у кулаці й обвів решту ватаги настороженим поглядом. Тоді знову глянув на Сета:
– Твій господар? І що ж саме це означає, розтлумач-но мені до пуття?
– Я мушу коритися вам в усьому, – сказав Сет, – за винятком наказу вбити себе, – він також не виконав би наказу віддати свій Клинок, але згадувати про це саме тепер було ні до чого.
– Ти коритимешся мені? – перепитав розбійник. – Тобто робитимеш, як я скажу?
– Так.
– Що б я не сказав?
Сет заплющив очі:
– Так.
– Що ж, а це вже цікаво, – задумливо проказав чоловік. – Дуже й дуже цікаво…
Частина
