і те, що вилетіло з моїх вуст, здивувало навіть мене саму. Я написала зовсім інше.
– Гадаю, це моя провина, що в мого сина аутизм. Що було б, якби я не пішла лікувати зуб, коли була вагітна? Або якби не їла стільки тунця? Я мала захистити мою дитину, але не зробила цього. А що, коли саме я спричинила цей регрес до аутизму в моєї дитини?
З цієї хвилини я відчула полегшу, ніби з плечей зняли тисячі фунтів. Уперше з того Різдва – я зовсім не хотіла пити. Я висловила вголос те, що роками виїдало мою душу. І мені було добре. Я ще борюсь із цими думками, особливо тепер, маючи двох діток із хворобами аутистичного спектра. Проте я вже не підкоряюся почуттю провини. Я здатна відштовхнути ці думки, я можу відчути радість, проявити ласку до себе замість тягнутися до пляшки.
Чому я пишу це, розкриваючи душу перед незнайомцями? Бо я не хочу, щоб вони чинили, як я. Не можна плекати свою гордість. Не намагайтеся бути аж такими сильними, які ні в кого не просять про допомогу, навіть коли потребують її. Прохання про допомогу – не ознака слабкості. І я досі вчуся цього. Приймайте допомогу, коли її пропонують, хай навіть ви про неї не просили.
Не чиніть, як я. Усвідомте: ніхто не є досконалим, кожен має якусь слабкість. Ви не мусите ставати Супермамою, Супертатом, Супердружиною чи Суперлюдиною. Ви робите собі кепську послугу, коли занадто сильно тиснете на себе.
Не будьте, як я. Ви не у змозі контролювати геть усе, що відбувається навколо вас. Ви робите все, що від вас залежить, але після того маєте відпустити ситуацію і зрозуміти: життя йде так, як іде, зі своїми сюрпризами й поворотами.
І останнє, саме для батьків дітей з особливими потребами. Дехто вміє добре справлятися з цим, дехто не вміє. Переконайтеся, що ви маєте час на себе, на спілкування з друзями, спілкування зі своїм чоловіком або дружиною. Ви маєте поповнювати свій емоційний запас. Робота наша важка. І вона на все життя. Якщо ви не дбатимете про себе, то виявитеся незахищеними проти нездорових способів долати стрес. Ви заслуговуєте на перерви. Ваші діти проживуть без вас кілька годин. Ваше здоров’я важливе, воно потрібне й для того, щоб реагувати на їхні потреби. Ви не зможете їм допомогти, якщо не допоможете самим собі.
Не ігноруйте свого внутрішнього голосу, коли він підказує, що ви досягли межі.
Не повторюйте моїх помилок.
Не чиніть, як я.
5. Знайти справжніх друзів
Маємо навчитися бути найкращими друзями самим собі, бо надто легко потрапляємо ми у пастку, ставши собі найлютішими ворогами.
«Ще раз віджатися,
Ще раз прокачатися.
І без перекусу
Ще разок зостатися».
Я сиділа, замкнувшись у своїй кімнаті, та скажено тарабанила по клавіатурі комп’ютера, намагаючись відволіктися
