що маєш діло з божевільним, – на дві шістсот. Але тоді скажеш йому, ми його довіку проклинатимемо.
– Добре!
Ми надраїли машину до неймовірного блиску. Я сів за кермо. Кестер сказав, поклавши мені руку на плече:
– Роббі, пам’ятай, що ти, бувши солдатом, відстоював і не таке. До останньої краплі крові борони честь нашої майстерні. Умри, та не відведи руки з Блюменталевого гаманця.
– Буде зроблено! – усміхнувся я.
Ленц дістав із кишені якусь медаль і тицьнув мені її.
– Потримайся за мій амулет, Роббі!
– Про мене… – Я взяв у руку медаль.
– Абракадабра, великий Шіво, – молився Ленц, – благослови цього боягуза, надай йому мужності й сили! Стривай, візьми його краще з собою! А тепер іще плюнь тричі!
– Порядок, – сказав я, плюнув йому під ноги й поїхав. Юп схвильовано відсалютував мені бензиновим шлангом.
Дорогою я купив кілька гвоздик і, як мені здавалося, зі смаком поставив їх у кришталеві вазочки, прилаштовані в машині. Я сподівався вплинути цим на пані Блюменталь.
На жаль, Блюменталь прийняв мене в конторі, а не вдома. Довелося чекати з чверть години. «Голубе мій, – подумав я, – ці штучки ми знаємо, на таке ти мене не візьмеш». У приймальні я розпитав про фірму гарненьку друкарку, задобривши її гвоздичкою зі свого піджака. Трикотажні вироби, торгівля йде добре, у конторі працює дев’ять чоловік, є лагідний компаньйон, є запеклий конкурент – фірма «Майєр і син», там син власника їздить червоним двомісним «есексом»… Це все, що я встиг дізнатися, поки Блюменталь запросив мене до кабінету.
Він одразу ж спробував ошелешити мене.
– Юначе, – сказав він, – часу в мене обмаль. Ціна, яку ви тоді назвали, – ваша нездійсненна мрія. Так от, поклавши руку на серце, скільки коштує машина?
– Сім тисяч марок, – відповів я.
Він різко відвернувся.
– Тоді нічого не вийде.
– Пане Блюменталь, – сказав я, – подивіться ще раз на машину.
– Не треба, – перебив він мене, – я ще тоді добре до неї придивився.
– Можна дивитися і можна бачити, – зауважив я. – Вам треба подивитися на деталі. Лакування – першокласне, фірми «Фоль і Рурбек», собівартість двісті п’ятдесят марок, усі покришки нові, ціна за прейскурантом – шістсот марок, то вже маємо вісімсот п’ятдесят! Оббивка з найкращого корду…
Він махнув рукою. Я почав знову. Запропонував йому оглянути комплект інструментів високого класу, верх із розкішної шкіри, хромований радіатор, найсучасніші бампери – шістдесят марок за пару; я поривався до «кадилака», як дитина до матері, силкуючись умовити Блюменталя піти зі мною до машини. Я знав, що коли стоятиму на землі, то, як Антей, відчую приплив нових сил. Ціна здається не такою вже й страшною, коли замість абстрактного торгу покупцеві показують товар.
Але й Блюменталь так само знав, що сила його – за оцим письмовим столом.
Він зняв окуляри й аж тепер по-справжньому взявся
