таки змужнів за ці роки, але до мого зросту не дотягує з пів голови, – розповідала Кіра. – Він сам підійшов до мене, запитав, куди я їду, я відповіла.
– І це все?!
– Якби ж то! – усміхнулась Кіра. – Уяви собі, цей Кирило поперся зі мною до вишу і також подав туди документи. Тепер ми будемо навчатися в одному закладі, тільки він на факультеті фізичного виховання, а я – на історичному. Навіть не знаю, чи він планував сюди вступати, чи за мною поплівся.
– О! Схоже, ще один у тебе закохався! – засміялась Валя.
– Отой недомірок?! – наморщила Кіра носа. – Він мені потрібний як п’яте колесо до воза!
Дівчата потеревенили вдосталь і розійшлися, давши обіцянку не забувати давньої дружби і телефонувати одна одній.
Кіра, як і Кирило, навчалася на бюджетній основі, обоє жили в одному гуртожитку. Розділяли їх лише корпуси: Кіра мешкала в першому, Кирило – в третьому. Разом з Кірою в одній кімнаті жила Яна. Дівчата якось одразу зійшлися характерами, обидві добре навчалися, були амбітні та цілеспрямовані. Часто Кіра залишалася в кімнаті сама, бо Яна йшла ночувати до своєї бабусі, яка жила в Луганську. Кіру це влаштовувало, ніхто не відволікав від підручників та конспектів. Крім того, іноді до неї звертався Кирило з проханнями то допомогти зробити курсову, то підготуватися до контрольної, то підтягнути якийсь із предметів. Їй було шкода Кирила, добряка, яких ще слід пошукати, до того ж він не чіплявся до Кіри, не загравав, як інші хлопці, він навіть не сперечався з нею. Коли Яна йшла до бабусі, Кирило приходив до Кіриної кімнати і вона допомагала йому в навчанні. Він ніколи не намагався залицятися до дівчини, або навіть поцілувати, не кажучи вже про те, щоб заночувати в неї. Іноді Кіра помічала, як юнак зупиняє на ній свій захоплений погляд, але дівчина невдоволено зиркала на нього, і він опускав очі в підручник. Для зручності вони домовились, що по черзі будуть возити з дому харчі. Коли їхав в Успенку Кирило, то брав свою сумку, потім заїжджав до Кіриних батьків, забирав для неї продукти і привозив у гуртожиток. Коли ж була черга Кіри їхати додому, то вона також поверталася з двома сумками. Це була ідея дівчини. Мовляв, так будуть у виграші вони обоє, зекономивши кошти на проїзд і свій час. Кирило охоче пристав на таку пропозицію, хоча насправді Кіра трохи злукавила. Вона помічала, що Кирило привозить зовсім мало продуктів, і це було зрозуміло – у нього сама мати. Сумки вони розпаковували разом у кімнаті, де жила Кіра. З дому їй передавали і борщі в трилітровій банці, і тушковану картоплю з м’ясом, і котлетками мати балувала, Кирило ж привозив найчастіше овочі та фрукти. Кіра спочатку все викладала на стіл, потім ділила навпіл. Сперечатися з дівчиною Кирило не смів – знав, що все одно буде так, як вона захоче, а Кірі було спокійніше, коли була впевнена, що хлопець не ходитиме голодним. Частенько між парами вони зустрічалися в коридорах, коли переходили з однієї аудиторії до іншої. Побачивши Кіру, юнак паленів від щастя, а дівчина не забувала на ходу запитати, чи він зранку снідав. Коли Кіра приходила до буфету, щоб підкріпитися пиріжком та склянкою чаю, там вже у черзі стояв Кирило. Якось дівчина прослідкувала на ним і помітила, якщо Кирило не дочекається
