свого будинку, який давно не знав ремонту.
– Після обіду запланована прогулянка на катері, – сказала йому дівчина. – Гадаю, що з моря палац матиме дуже мальовничий вигляд.
І вона не помилилась. Під час прогулянки на катері вітер грався волоссям Кіри, і воно приємно лоскотало обличчя Кирила.
– Твоє волосся пахне морем, – сказав він.
– Звичайно! – всміхнулась вона.
Кірі було приємно чути стримані, трохи незграбні компліменти юнака, але вони були настільки щирі, що не радіти їм вона не могла. Вона відчувала, що подобається Кирилові, і не так, як Денису, коли все було з його боку награно, штучно, щоб досягти своєї мети, а по-справжньому. Іноді Кирило здавався дівчині хлопчиськом без досвіду, який вперше закохався і ладен все зробити заради лише того, щоб бути поруч із нею. Він був відвертим, іноді навіть смішним, але таким щирим і відкритим, і все це приваблювало Кіру.
Кіра з Кирилом пристали на пропозицію побувати на мисі Айя, розташованому на південному сході від Балаклави. Екскурсовод розповіла, що це місце з дуже сильною енергетикою, на що Кіра сказала другові: «Ми вже стільки енергетики набралися, що незабаром зможемо ділитися нею з іншими». Кирило лише усміхнувся у відповідь. Вони розглядали стародавню рослину, назви якої екскурсовод не знала і їм довелося повірити жінці на слово. Потім роздивлялися гроти і навіть побували в одному з них.
– Ти б хотів тут пожити хоча б з рік? – запитала Кіра.
– З тобою – хоч усе життя! – відповів він.
– Ну й жарти в тебе!
– Я не жартую, – сказав він, але Кіра не почула цих слів – шум морських хвиль, які з силою билися об скелі, заглушив їх.
По дорозі до готелю стомлена Кіра задрімала, поклавши голову хлопцеві на плече. Кирило сидів у незручній позі, але терпляче все зносив, даючи змогу дівчині трохи перепочити. Коли автобус зупинився, їм повідомили, що останні два дні вони проведуть на березі моря в наметах.
– Де саме? – спитала Кіра.
– У бухті Кохання, – відповіла екскурсовод і уточнила: – Це поблизу селища Рибальського.
– Зрозуміло, – сказала Кіра і стиха шепнула Кирилові: – Можна подумати, що я знаю, де це селище.
– Бухта схована від стороннього ока і до неї не так просто дійти. Є два шляхи, якими можна дістатися до бухти Кохання, – продовжила екскурсовод. – У вас є унікальна можливість обрати шлях до неї за своїм бажанням. Можна дістатися туди на катері. Інший шлях – непростий.
– А ми – студенти, тому не обираємо легких доріг! – крикнув хтось із хлопців.
– Якщо є бажання подертися на валуни, пройти вузенькою доріжкою над прірвою – будь ласка!
– Є! – відповіли студенти в один голос.
– Гаразд! – погодилась жінка. – Тоді вам дадуть провідника, а ви будете нести важкі наплічники. І не забувайте, що взуття має бути зручним, щоб не ковзало по камінню, – продовжила екскурсовод, але молодь її вже не слухала.
Бухта
