моря, по цьому камінню пройшлася тисячолітня історія!
– І вона залишила після себе нам у спадок свої сліди у вигляді цих скель, кладовищ, печер, гротів, зачепилася за руїни старовинних споруд.
– І ми маємо нагоду доторкнутися до самої історії, – задумливо промовив Кирило. – Це неймовірне враження!
– Навіть не здогадувалася, що ти такий мрійник! – усміхнулась Кіра й помітила, як зрадливо почервоніли кінчики вух юнака.
Після вечері Кіра встигла трохи відпочити від поїздки, коли у двері постукали. Прийшов Кирило і запропонував піти прогулятися берегом.
– І поплаваю заодно, – сказала йому Кіра.
Стомлене сонце повільно закочувалось за обрій. Його останні промені ще якийсь час купалися червоними блискітками у водах моря, потім – пірнули в них і зникли до наступного дня. Кіра роззулася і йшла по воді вздовж берега, поруч – Кирило. Він захоплено дивився на море, а ще з більшим захопленням – на дівчину. Кіра послизнулась на пласких камінцях, і юнак встиг притримати її. Далі вони йшли мовчки, тримаючись за руки. Чи не вперше Кіра відчула надійність, підтримку Кирила. Їй було так спокійно і добре на душі, як ніколи. Море дихало на них, освіжаючи своїм подихом. Пласкі, ідеально відшліфовані водою камінці вже трохи охололи й не здавалися розпеченими вугликами, як удень, і ноги Кіри та Кирила то провалювались між ними, то ступали на білу піну біля самого берега. Гори перед ними здавалися темним силуетом велетня, що завмер, задрімав під монотонне пульсування моря.
«Якби все життя було таким спокійним і романтичним», – подумала вона, хоча усвідомлювала, що життя не може бути таким завжди, що воно час від часу буде випробовувати на міцність, слабких – зламає, сильні – все переживуть і зроблять навіть неможливе, щоб стати щасливими.
Вони купалися в нічних темних водах, але від того не темніло, а світлішало на душі, потім дуріли, обсипаючи одне одного піском, який набрався за день стільки сонячного тепла, що й досі повністю не охолов.
Наступними днями були не менш цікаві екскурсії. Вони побували на горі Демерджі, в Долині привидів, сфотографувалися біля 25-метрової кам’яної брили під назвою «Велетень». Вечір Кіра з Кирилом знову провели біля моря, яке повільно спливало за горизонт безмежною синню. Вони слухали ніч, коли монотонний стишений шум розірвав уривчастий крик сполоханої нічної пташки. Із безкрайніх вод в їхні очі зазирала сама вічність, наганяючи роздуми. Дівчина з юнаком зупинилися, присіли на камінь, спостерігаючи за місячною доріжкою, яка вела водами у невідому даль.
– Скільки чудових місць є в Україні! – захоплено сказав Кирило. – Я майже ніде не бував, точніше, знаю лише свою Луганську область. Навіть не підозрював, скільки є всього цікавого, чого не бачив досі.
– У нас усе життя попереду.
– Так! – погодився він.
Кожен день додавав нових вражень. Кирила захопило печерне місто Чуфут-Кале, розташоване неподалік Бахчисарая, старовинний караїмський цвинтар з тисячами кам’яних надгробків.
