підтримувати малозабезпечених обдарованих студентів, але ж є обмежена кількість місць, – сказав їй чоловік. – Самі подумайте, що скажуть мені інші студенти?
– Тоді я не поїду! – чітко промовила дівчина. – За мене поїде у Крим Горобець Кирило.
– Ваш хлопець? – посміхнувся проректор.
– Ні, просто земляк і друг.
Чоловік щось записав у своєму щоденнику і попросив Кіру залишити йому номер свого мобільного телефону. Кіра запитально дивилася на проректора.
– Нічого не обіцяю, – сказав він. – Будуть зміни – зателефоную.
– Дякую вам!
– Поки нема за що. До побачення!
Владналася справа за кілька днів по тому, коли одна студентка, яка мала їхати на екскурсію, зламала ногу і відмовилась від поїздки. Кіра не знала, що сприяло такому рішенню проректора, але його дзвінок насправді її потішив. Вона одразу зателефонувала Кирилові й сказала: «Пакуй свої речі! Наступного тижня їдемо у Крим!» Здивований Кирило не одразу зрозумів, що мала на увазі Кіра. Вона не зізналася, з яким проханням була в кабінеті проректора, а він, почувши новину, що матиме змогу відпочивати з Кірою, зрадів, як дитина. «Добрі справи робити приємно», – подумала Кіра, почувши, як хлопець аж пищить на радощах.
Перший день Кирило милувався морським краєвидом. Кіра спостерігала, як юнак змінюється, коли дивиться захопленим поглядом на морську гладь. Він став розкутим, не в змозі стримати емоції, які заповнили його вщерть. Усмішка щира, чимось схожа на дитячу, осяяла його обличчя, в очах спалахнув вогник жаги до життя, яке здавалося йому прекрасним. Кирило так розчулився, що в нього аж сльози набігли на очі, коли вперше побачив море. Він підійшов до води, присів, торкнувся рукою і стиха промовив: «Вітаю, море! Ось ми й зустрілися!»
Кіра спостерігала за ним і знову думала про те, що для одних буденність, для інших – щастя. «Як мало потрібно людині, щоб стати щасливою!» – майнула в неї думка. Кирило не захотів навіть обідати, залишився милуватися морськими хвилями. Кіра прийшла до нього надвечір, принесла воду й бутерброд.
– Бери, перекуси, романтику! – сказала вона.
– Дякую! – відповів він і з апетитом швидко все з’їв. – Я навіть не думав, що море таке прекрасне! Воно змінює впродовж дня свій колір і настрій.
– Щодо кольорів згодна, а ось настрій… Не задумувалась над цим.
Кірі було приємно спілкуватися з Кирилом, зазвичай неговірким, який все тримав у собі, виконував прохання дівчини мовчки, без заперечень. Зараз він був геть іншим. Він став схожим на квітку, яка довго бубнявіла і нарешті розцвіла.
– Ти зараз відкритий і широкий, як безкрайнє море, – тихо промовила Кіра.
– Я просто закоханий у ці хвилі, пісок, камінчики і скелі! – не стримуючи захоплення сказав він.
– Будь таким завжди.
– Гаразд! – погодився хлопець.
– Завтра зранку перша екскурсія.
– Добре, –
