подівся.
Дівчина так розхвилювалася, що ніяк не могла впоратися з домашнім завданням із фізики, тож кинула підручник на стіл і вирішила зранку все доробити, бо голова надвечір була важка, як чавун.
У класі Денис привітався з Кірою, як завжди, і дівчина трохи заспокоїлась. Вона чекала від нього пояснення або вибачення, але після уроків він знову не прийшов і дівчині довелося йти додому з Валею.
– Нічого не розумію, – сказала Кіра подрузі. – Було все нормально, а тепер… Навіть не знаю, що думати.
– Поставити питання руба немає бажання?
– Та ти що?! Я не готова принижуватися! – спалахнула Кіра.
– Не знаю, як тобі це сказати…
– Кажи як є! – наполегливо промовила Кіра.
– Ходять чутки, що Денис зустрічається з дівчатами до того часу, поки не доб’ється свого.
– Що ти маєш на увазі?
Кіра зупинилася, подивилася на подругу.
– А то ти не розумієш!
– Ні, Валю, якщо сказала «а», то кажи вже і «б»! – наполягала Кіра.
– Як переспить із кимось, так одразу й втрачає до дівчини цікавість.
– Та ну!
– Із Зіною Ковальчук з дев’ятого класу саме так і було.
– А ти звідки знаєш? Пліток назбирала?
– Якби не знала, то не казала б! – Валя ображено надула губи. – Вона мені сама розповіла. Тільки ти ж нікому!
– Та зрозуміло!
– А ти з ним ще не того?
– Та ти що?!
– Тоді не знаю, яка муха вкусила твого Денисика! – сказала на те подруга.
Дівчата вже хотіли розпрощатися, аж Валя смикнула Кіру за руку.
– Зачекай! – сказала вона. – Ледь не забула тобі розповісти!
– Що ще? Нова брехня про Дениса? – з іронією спитала Кіра.
– Та ні! Хай він скисне, твій Денисик! Учора прийшла зі школи додому, а моя мати у відключці, п’янюча в дим. Я позаглядала в каструлі, в холодильник, а там миша повісилася! Я полазила по кишенях матінки, знайшла гаманець і трохи грошенят назбиралася, тож я пішла до магазину, щоб щось купити поїсти, – розповідала подруга. – Вгадай, кого я там зустріла?
– Невже Дениса… з іншою? – із завмиранням серця промовила Кіра.
– Тьху на тебе! Зовсім дах поїхав від нього! Пам’ятаєш, як ми вперше з Людою ходили на водосховище?
– На свято Івана Купала?
– Так!
– І що далі?
– Там ти познайомилася з таким білявим хлопцем із Успенки.
– Так, зараз згадаю… Його звати Кирилом?
– Саме його я зустріла біля магазину! До речі, він питав про тебе.
– Він хоча б підріс? – усміхнулась Кіра.
– Не було з собою лінійки, щоб зміряти! А він ще й нічого! Симпатичний!
– Знайшла красеня! – хмикнула Кіра. – Сіра миша!
– А от твій Денисик – красень! –
