зараз Кіра збагнула, що вони й досі тримаються за руки. Вона вивільнила свою руку й огледілася: чи, бува, подружки не бачать, що вона тримає за руку маломірка?
– Кіро, ти знаєш, що означає, коли пара після стрибка через вогнище тримається за руки? – спитав хлопець.
– І що ж?
– Те, що вони поберуться й будуть усе життя разом.
Кіра здивовано подивилася на Кирила, скривила губи в посмішці.
– Слухай, хлопчику, тобі скільки років?
– Тринадцять. А тобі?
– Мені також, – насмішкувато промовила дівчина. – І, здається, женихатися тобі ще зарано.
Кирило почервонів по самі вуха і розгублено закліпав очима.
– Ось коли виростеш, – дівчина підвела руку вгору, показуючи зріст, – тоді й патякатимеш, а зараз бувай, Кириле!
Сказала й миттю понеслася до своїх подружок. Хлопець провів її поглядом і пішов шукати своїх друзів.
– Де тебе носило? – запитала Кіру Людмила і, не дочекавшись відповіді, сказала, що час іти збирати квіти для вінків.
– І як ми їх знайдемо в темряві? – хмикнула Валя.
– Тут недалеко, – відповіла Люда. – Я знаю, де вони ростуть – ще засвітла примітила.
Дівчата нарвали степових квітів, зеленої трави та колосків і повернулися назад. Молоді біля багаття вже лишилося мало. Підходили старші жінки й чоловіки та, розігріті алкоголем, жартували і стрибали через майже згасле полум’я. Вони підпалили Марену, але це дійство у Кіри захоплення не викликало, їй було навіть шкода опудала, прикрашеного стрічками. Дівчина не захотіла дивитися, як спалюють Марену. Подружки пішли до гурту дівчат, які вже зібралися докупи в одному місці. Вони посідали на землю колом за живою огорожею з очерету, який ріс на березі й виступав півострівком на сушу.
– Ой на Івана, на Купала красна дівчина зілля копала, квіти збирала, віночки плела, – почала спів одна з дівчат, інші підхопили пісню. Кіра не знала слів, але намагалася підспівувати. У віночок зі скромних степових квітів вона вплітала колоски травички, зелену конюшину і свій спів. Люда віддала подружкам свічки, вони їх прилаштували на віночки й усі разом пішли до води.
– Запаліть свічки і спускайте на воду, – порадила Людмила.
– Як вони попливуть? Вода стоїть на місці, – зауважила Валя.
– Думай! – Люда постукала кулаком собі по лобі. – Зайти у воду і підштовхнути віночок не здогадалася?
– Дівчата, спускаємо віночки і стиха співаємо, щоб хлопці не почули, – порадила одна із юнок.
Хтось поцікавився, чому так, і вона пояснила, що юнаки можуть спіймати вінок своєї нареченої. «Мені це не загрожує», – подумала Кіра, знімаючи босоніжки. Вона зайшла у воду по коліна і, зрозумівши, що пелену суконьки вже встигла намочити, підняла її вище і пройшла туди, де глибше.
– В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за
