ледь не загасивши факел. Вихор рвався з темного гирла назовні з фантастичною силою і зловісно завивав, здіймаючи пісок і розвіваючи його посеред таємничих руїн. Незабаром вітер ущух, піщаний вихор потроху вгомонився і нарешті влігся остаточно. Однак серед примарних каменів міста відчувалася чиясь незрима присутність, а глипнувши на місяць, я уздрів, що він тремтить і трясеться, немов відображення у вкритій брижами воді. Важко знайти слова, щоб передати мій страх, і все ж він не заглушив спрагу відкриттів, і тому, ледь вітер ущух, я одразу ж увійшов до темної зали, звідки він тільки-но примчав.
Цей храм, як мені вдалося помітити іззовні, був більшим за інші; найімовірніше, він був природною заглибиною, якщо у ньому бешкетував вітер, який віяв невідомо звідки. Тут я міг уже стояти у повен зріст, і все ж вівтарі та камені були такими ж присадкуватими, як і в попередніх храмах. Нарешті я побачив сліди образотворчого мистецтва стародавнього народу – на стінах і стелі видніли покручені клапті висхлої фарби, яка вже майже вицвіла й обсипалася. З наростаючим хвилюванням я розглядав хитросплетіння тонко окреслених різьблених візерунків. Піднявши факел над головою, я оглянув стелю і поміркував, що вона має надто правильну форму, щоб бути природною. Доісторичні різьбярі з каменю, як мені здалося, вочевидь, мали хороші технічні навички.
Потім яскравий спалах фантастичного полум’я відкрив мені те, що я шукав, – прохід, що вів до тієї самої віддаленої прірви, звідки виходили вихори, які так раптово здіймалися. У мене підкосилися ноги, коли я побачив, що це був просто невеликий дверний отвір, явно рукотворний, вирубаний у твердій скелі. Я просунув в ту діру факел і побачив чорний тунель, під низькою склепінчастою стелею якого виднівся проліт численних дрібних, грубо висічених сходинок. Сходинки круто збігали вниз. О, ці сходинки ще будуть снитися мені завжди. Я прийшов дізнатися про їхню таємницю. Тієї миті я навіть не знав, як їх краще назвати – сходинками чи просто виступами для ніг, якими можна було спуститися в безодню. У моїй голові роїлися божевільні думки; здавалося, слова і застереження арабських пророків пливуть над пустелею з країн, відомих людям, до безіменного міста, про яке люди нічого не повинні знати. Після хвилинного вагання я опинився по той бік входу і почав обережний спуск східцями, обмацуючи кожну з них ногою, немов це була приставлена драбина.
Такий жахливий спуск може привидітися хіба що у тяжкому маренні або в страшному наркотичному сп’янінні. Вузький прохід уводив мене дедалі вниз, він був нескінченний, немов жаский, населений нечистою силою колодязь, і світла факела над моєю головою було недостатньо, щоб освітити ті невідомі глибини, в які я спускався. Я втратив відчуття часу і забув, коли востаннє зиркав на годинник, а думка про відстані, які пройшов у цьому тунелі, змушувала мене сіпатися. Місцями спуск ставав іще крутішим або, навпаки, м’якшим, місцями змінювався його напрямок; а одного разу мені трапився довгий
