style="font-size:15px;"> – Зошит, – сказав я і почервонів.
– Бачу! А в зошиті що?
І вона розгорнула останню сторінку:
– «Одного ранку капітан Залізне Око вийшов на палубу свого космічного крейсера…» Що це? Де ти це прочитав?
– Ніде, – зізнався я, тому що викрутитися не було можливості. – Я це сам придумав.
– Сам?! Придумав та написав?
З її голосу я зрозумів, що зробив щось жахливе.
– Ну! Відповідай!
– Я більше не буду, – сказав я і схлипнув.
– Ти що, письменник? Га?
– Ні.
– Може, у тебе є хист? Кажи!
– Ні…
– Може, твоє прізвище Полімеров?!
– Ні…
– Так чому ти дозволив собі писати в зошиті те, що сам придумав?!
Я мовчав, тому що відповісти було нема що. Це Оленка-ябеда, мабуть, витягла в мене з парти зошит і віднесла Клавдії Василівній. Вона чула, як я пошепки читав свій твір Борису.
– Я більше не буду…
– Якщо хоч раз тебе на цьому спіймаю, – сказала Клавдія Василівна, – можеш збиратися в спецшколу! А це я забираю і в чверті з російської ставлю двійку. Йди й добряче подумай про свою поведінку!
Я пішов у коридор і почав думати.
За тиждень мала вийти нова книжка Віталія Полімерова. Чекати дуже довго. Письменник не може створити понад дванадцять книжок у рік, оскільки його творчість – дуже важливий та складний процес. Тому ми отримуємо по книжці раз на місяць. І це ще наша вдача, що Віталій Полімеров – наш співвітчизник. А в інших країнах, де немає Письменника, ще потрібно перекласти на іноземну мову.
На кожній вулиці був банер із назвою нової книжки Полімерова. Але і так усім відомо, що нова книжка буде називатися «Розриваючий грім». Вже по всій країні працюють типографії, і мільярдні наклади книжки будуть надруковані точно в термін, і їх отримають всі книжкові магазини, де на всіх полицях стоять інші книги Полімерова. Але це буде тільки через тиждень.
Для того, щоб уникнути очікування, я вирішив придумати пригоди улюблених героїв. Наприклад, капітана Залізне Око. Але через кляту Оленку Клавдія Василівна мене викрила.
Я з сумом взяв портфель і пішов додому. Мама буде засмучена, коли дізнається про двійку з російської. А ще більше вона засмутиться, дізнавшись, що Клавдія Василівна забрала зошит із моїм твором.
Я сам позавчора бачив, як мама, сховавшись від усіх, тихенько читала телефонну книгу. Усі ми дуже любимо читати. Двісті тридцять шість книг Полімерова, що складають нашу домашню бібліотеку, зачитані до дірок і вивчені майже напам’ять.
Шкода, що я не Письменник і у мене нема Таланту. Письменник у всьому світі може бути тільки один. Його читає весь світ, і він має величезні наклади.
Батько колись сказав зсерця, що весь наш світ схожий на чиюсь вигадку. Такого, звісно, бути не може. Вигадані світи існують тільки в книжках.
Був би я Полімеровим
