зауважувала майстерність у творенні характерів, тонке оперування діалогами в реалізації творчого задуму… І хоча висловлювалися доволі критичні оцінки з позицій необхідності належного дотримання католицьких етичних норм, часто дорікали їй за відсторонення від актуальних національних проблем і запитів сучасності, зауважували відсутність чіткої ідеологічної позиції самої авторки, проте Наталена Королева гідно й твердо обстоювала своє як художника слова право писати про те, що вона досконало вивчила, в що заглибилася пізнанням, уявою до такої міри, щоб могти без сумнівів, сміливо «перевести» архівні свідчення, археологічні знахідки, легенди, народні та родинні перекази, історичні хроніки, євангельські апокрифи й тексти, «мандрівні» сюжети в іншу – художню – реальність.
Гідне подивування і захоплення її вміння завдяки дивовижно нестримній творчій уяві та інспірованій міфами, легендами, апокрифами фантазії художньо вияскравлювати контрапунктні події із зафіксованих в євангеліях сюжетів заради наближення до читацького сприйняття в образах не тільки євангельських персонажів, але й звичайних людей – селян, пастухів, невільників, ремісників, філософів, музикантів, акторів, ченців…
Саме роман «Quid est veritas?» є найбільш «заселеним» героями різних рівнів соціального стану і найбільш сюжетно розгалуженим, а головне, найглибшим у плані психологічного вивершення характерів головних персонажів цієї історичної драми – Понтія Пілата, Йосифа Ариматейського, Маріам Магдалини, сина Пілата Кая і дружини римського прокуратора Прокули. Хоча насправді головною особою в цьому творі є Ісус Христос, Який уже воскрес і вознісся на небо, але Його духовна присутність настільки зрима, настільки впливає на думки і переживання Понтія Пілата та всіх тих, хто «оживає» в цьому творі, що мимоволі в процесі розгортання сюжету чекаєш на Його появу в творі як діяльного персонажа. І Месія справді живе в думках і навіть у вчинках героїв твору. Передусім у тривожних роздумах-каяттях самого Пілата, який ніяк не може собі пробачити, що він тоді, коли зустрівся з Ісусом, не зрозумів Його, хоча й повірив у Його майбутнє воскресіння, бо саме привілеєм богів і за римською міфологією є постання із мертвих, воскресіння. Як воскрес єгипетський бог Озіріс, як ожив грецький бог Діоніс… Та Понтія Пілата гризе почуття ганьби, породженої малодушним страхом перед лукавим ідумейцем, тетрархом галілейським, Іродом Антипою – сином жорстокого Ірода Великого, перед юдейськими священниками, передусім перед головним юдейським первосвященником Каяфою…
Він знає, що цей страх з’явився не в римського прокуратора, а в людині, ім’я якої Понтій Пілат, у людині реальній, живій, «з усіма людськими кволостями!». В людині, залежній від законів, посади, обов’язків, обставин…
Наталена Королева прагне не стільки художньо дослідити суперечливі оцінки життя і діяльності Понтія Пілата, особливо першопричини осудження ним Ісуса на страту, скільки порушити надзвичайно
