монастирські архіви, давньоруські літописи, повчання, агіографічні, ораторсько-проповідницькі твори, вишукуючи оті, часто незримі, нитки, які єднали Давню Русь із європейським світом історії та культури. І Наталена Королева змогла художньо зримо довести, що європейські народи і культури мають широко розгалужену кореневу систему взаємовпливів, взаємозв’язків. Треба тільки заглибитися в історію творення цього родоводу європейської культури та його розпросторення.
У драматичний, матеріально скрутний період часів Другої світової війни письменниця пише цикл оповідань, об’єднаних назвою «Легенди старокиївські» (1942–1943). Звертається вона до історичних і духовних витоків дорогої для неї України – батьківщини душі, «вирощуючи» уявою і фантазією дивовижні квіти-легенди.
Письменниця використала казково-фантазійний прийом художнього виповідання давньовікових казок, які вона начебто чула вечорами від сивобородого Фавна в сонному кримському містечку з найменням Німфи. Подарував їй добродушний Фавн суху маківку і заповів садити по зернятку в чужу землю, яка буде тереном її блукань світом. Кожне маленьке макове зернятко, заповідав Фавн, «може навчити тебе розумінню дощових пісень, візерункам, що їх креслить вітер на ланах збіжжя, бажанню синього вогника, що пливе, хитаючись, над рідною драговиною»30. Бо Матір-Земля дає людям не тільки свої плоди, але й казки, перекази, легенди, в яких заховані зернятка правди. Із тих зерняток, що їх садила авторка «Легенд старокиївських» у бездомних мандрівках, виростали квітки-легенди. «Не треба в них шукати “строгої” науковості: це-бо не вислід розшуків, дослідів, розвідок, студій. Це лише квітки, виплекані невтомними садівничками. Мрія – наймення одної, друга ж зветься – Любов»31, – застерігала письменниця читача на початку своїх «Легенд старокиївських».
Наталена Королева давньоруські легенди творить на культурно-історичному полі, щедро засіяному літописцями, хроністами, історіографами, народними переказами, притчами, повчаннями, посланнями, житіями святих, майстерно вплітаючи в творчо опрацьовані усні оповіді, почерпнуті з літописів та історичних хронік, власні доуявлення, здогади, гіпотези, версії… Але кожна її версія чи гіпотеза має під собою конкретну першопричину, яка криється або в старокиївському епосі, або в зарубіжних хронікальних джерелах – старогрецьких, римських, візантійських чи скандинавських. Долучає авторка цих двадцяти п’ятьох легенд і староіспанські джерела, сміливо засвідчуючи взаємозв’язки і взаємовпливи слов’янської культури Давньої Русі та культур багатьох європейських народів.
Наталена Королева органічно, завдяки художній фантазії, зрощує сюжети зі скіфсько-сарматської давньоруської і давньоукраїнської історії з діяннями і подвигами героїв біблійної і античної міфології, скандинавських саг, візантійських хронік. Через те легенди часів
Там само. – С. 439.
