приведе згодом Карлоса в той далекий, невідомий край, куди колись помандрував Енріко, один із членів роду Ляцердів, – до «далекої Скитії», де «тече велика ріка Бористен», щоб прищепити там і зберегти «віру», нищену в Романії вогнем і мечем.
Дорадник його величності королеви Іспанії, домініканський патер Інніго, прагне відкрити лицарю Карлосу, який втратив надію на особисте щастя і вирішив шукати забуття дорогами найшляхетніших шукачів келиха Святого Грааля. Він радить опечаленому і зневіреному Карлосу шукати Святий Грааль не в овіяних легендами горах іспанських Піренеїв, а в самому собі, в своїй душі, в своєму серці: «Зрозумійте, це ж – наше власне серце, налите світлом Божої любові. І треба нести його світом, йти з ним шляхами життя так, щоб не розлити й не розплескати ані краплини. А обов’язок лицарськості – обов’язок загалом кожної людини, завжди вщерть наповнений той келих любові подавати спрагненим в ім’я Боже!»27.
Наталена Королева послідовно проводить із твору в твір ідею духовного самовозвеличення людини заради високого її покликання – підтримати ближнього у важкій внутрішній боротьбі за утвердження добра у світі зла, вселяти надію і нести святе світло віри. Їй болить оте повсякчасне релігійне протистояння, яке не просто розмежовує людей, але й приводить до трагічних конфліктів. Не випадково письменниця акцентує у повісті «Предок» на ворожнечі кревних родичів. Василь Борковський – православний козацький лицар – не може змиритися з тим, що його молодший брат Адам сповідує католицизм, є апологетом унії. Ця ненависть, «вирощена» на фанатичній вірі та несприйнятті іншої віри, неминуче кривавить людські долі. Опечалений Карлос, переживаючи, що між ним і Василем – між братами – пролилася кров їхнього роду, в уяві «бачив безконечне руно волинських лісів, а в серці стояв образ іспанських голих червоних скель. Що ж подібне між Еспанією і Волинню? Аякже! – Той самий вічний бій з невірними. Тут – хижаки-номади, а там – хижі африканські і берберійські орди. Ті там “ідуть по хліб”, а ці тут – “по людей”. Як еспанські, так і ці країни, боронять християнство й долю Європи від наїзників. Таж голосу й обличчя цього народу, як і еспанського, Європа собі не уявляє…»28.
Наталена Королева добре уявляла Європу, особливо середньовічну, на порозі доби Відродження, про що свідчить повість «1313», яка принесла їй широке визнання. Це був перший великий твір, у якому письменниця розгорнула широку панораму боротьби добра й зла, особи і суспільства, істини та фанатичної віри. «Твір цей можна віднести до розряду української фаустіани, – зауважує Ярослав Поліщук, – оскільки в основі його образ героя-експериментатора, відважної і безоглядної людини, яка ламає канони та діє на грані дозволеного, здобуваючи унікальний досвід першопрохідця»29.
Головний герой твору Константин Анклітцен, згодом чернець Бертольд Шварц, усамітнюється в одному з францисканських монастирів
Там само. – С. 431.
