святій. Він був, за легендами, побудований на тому місці, де після прийняття християнства донька князя Славибора Людмила заночувала, бо жителі містечка, яке тоді мало назву Пшов, були ще язичниками і не дозволили християнці перебути серед них ніч. Коли приходила до старого міста і замку, то після служби намагалася ще побути на самоті в капличці своєї покровительки святої Людмили, де збереглася стара вівтарна картина «Хрещення святої Людмили». Виходила на оглядову площадку, що на західному фасаді замку, милувалася просторами Прилабської долини, де зливалися дві найбільші річки Чехії – Лаба та Влтава, а в долині височіла гора Ржіп.
Наталена щоранку, за іспанським звичаєм, приходила до костелу, хоча жили вони на Пшовці – передмісті Мельника, майже в селі серед бідних людей, які виживали завдяки клаптику городу чи поля і малому господарству.
Після смерті чоловіка Наталена Королева запросила до себе жити сусідського хлопця – студента технічної школи Войтеха, поселивши його в малярській майстерні Короліва-Старого, а згодом, після його одруження, передала повністю і всю хату. Бо не звикла жити тільки для себе, думати тільки про себе.
Саме Войтех і його дружина Марженка поклопоталися, щоб тіло Наталени Королевої знайшло вічний спочинок на невеличкому, під густими кронами величавих дерев, цвинтарі св. Вацлава поруч із могилою її дружини Василя Короліва-Старого.
Доля Кармен-Фернанди-Альфонси-Естрелли-Наталени нагадує бурхливий гірський потік, що несеться з неймовірною швидкістю крізь кам’яні загати, валуни, підмиті вируванням пінистої води стовбури дерев, долаючи кордони держав і швидкоплинний час. Де б Наталена Королева не з’являлася – в Іспанії чи Франції, Італії чи Єгипті, Україні чи Росії, Польщі чи Персії, на Близькому Сході чи на Кавказі, врешті-решт, в Чехії – всюди вона намагалася пізнавати, вивчати культуру та історію цих країн і народів та образно трансформувати в оригінальні художні форми, а головне, творчо «зрощувати» з іншими культурами, передусім із українською. Вона з дитинства, ще не вповні усвідомлюючи, задовго до знайомства й одруження з Василем Королівим-Старим, зробила свій культурно-національний вибір. Україна для Наталени Королевої стала такою ж духовно близькою, більше того – рідною, як і Іспанія. Своєрідними символами душі набутої в ранньому віці під час проживання в Борках на Волині, а згодом у Києві, батьківщини стали для неї бабуся Северина і подруга-українка Маруся.
У життєписі «Без коріння» Наталена Королева вкладає в уста української дівчини Тайоні-Таїси – учениці Духовної дівочої семінарії – власні символічні уявлення та узагальнення про цих двох українських жінок – Северину і Марусю, які прилучили її до українського духовно-культурного світу. Вислухавши розповіді Ноель про своє дитинство і враження від спілкування з цими двома українками, Тайона сказала: «Мені здається, що ота баба Северина – це прастара Земля Українська, опущена аж до повної
