сподобалося у них, залишилась у них.
Отже, я мусила вчитись нараз чотирьом слов’янським – цілком мені не знайомим – мовам: польській – цього бажав батько, чеській – цього бажала мачуха, російській, бо була це мова урядова, офіціальна, і українській, бо була це мова люду, серед якого жила на Волині.
Одночасне навчання цим мовам і цілком недосконале знання їх не давало мені можливості багато читати. Отже, годі говорити про впливи на мене польської літератури. З польської літератури я прочитала дещо з Міцкевича, Красінського, Словацького, Сєнкевича69. Але повністю не прочитала жодного з цих авторів. Пізніш прочитала я ще «Faraon» Болеслава Пруса70, кілька драм Жулавського71, Л. Ридля72, Тетмаєра73 та «Марію Магдалену» Данілевського74, бо книжка ця була конфіскована царською цензурою, а тому мені її приніс як «раритет» знайомий літературний «цензор».
Потім дуже швидко – ані не тривало це 4 роки – я цілком розійшлася з родиною батька. Жила в Персії75, знов в Еспанії, в Італії, у Франції.
З ким би я там могла говорити у слов’янських мовах?
У свойому пестрому житті довелося мені також якийсь час бути актрисою. Грала я в Парижі, в Петрограді як французька актриса. Але раз довелося мені грати також і в російській мові.
Було це за мого побуту в Київі. Серед акторів, моїх «професіональних товаришів», я мала багато знайомих.
Якось я відвідала родину Олександра Крамського76, тоді головного режисера Київського театру «Соловцов»77.
Олександр Михайлович мене радісно привітав: «Мусиш нас визволити, Кармен!». Еспанським звичаєм я маю кілька хрещених наймень. Зовуть мене: Кармен Альфонса Фернанда Естрелья Наталена. Актори залюбки називали мене найменням Кармен як найбільш їм «знайомим» з опери Бізе!
– Маємо все випродано до посліднього місця та ще на п’ять спектаклів «Ерос і Психе» Жулавського. А Юренева78 захворіла. Хоч вішайся! У тебе «геніальна» пам’ять. Грай «Психe»! Ані не зазначимо на афішах, що граєш за Юреневу!
Я прийшла в жах від цієї пропозиції. Де ж таки! Я грала лише у французькій мові. Слов’янськими мовами всіма говорила з міцним «чужим» акцентом.
– То вже не твій клопіт! – стояв на своєму Крамський. – Я тебе «нaтаскаю»! Вимовлятимеш як членка Московського художнього театру79. А за твою гру я – спокійний. Гратимеш ліпше за Юреневу.
Довелося грати. Дійсно, Олександр Михайлович мене «натаскав» знаменито. Вимові не було що закинути. Спектаклі пройшли блискучо. І нині, коли доля зробила з мене «вчительку чужих мов», коли мушу вчити російській мові і хочу добре вимовляти, я згадую, як вчив мене вимовляти Крамський і по його навчанням «граю вчительку російської мови». «Успіх» маю, як і тоді, в ролі «Психе»… хоч тепер без аплодисментів…
Цей епізод спричинився до того, що я прочитала Жулавського.
Ідеться про театрального діяча
