Карденья119. Тоді саме Кларіта приправлялась до свого першого причастя…
Як давно – і як недавно! – це було!..
Від згадки на дитинство на душі проясніло, стало раптом тепло і тихо на серці.
Здається, що аж ніч злагодніла і повіяло весняним подихом… Минули дні лукавих мадрідських вітрів, що то «свічки не згасять, але людину вб’ють».
То ж завтра – Зелений четвер120! – пропливло думкою. І втопились у тихих акордах арфи згуки, бризнули свіжою росою з бічної вулички. I un perillo121! I por amor de Pios122! – озвався старечий голос, вловивши згук Еугеніових кроків. Струнка дівоча постать, схилена у ніг сліпого арфіста, підвелась й простягла до молодого старшини немов з бронзи відлиту руку.
– Благослови мене, падре, раніш як від’їдеш далеко-далеко!
Твердо вимовлена хота123 співала віолончеловою струною в голосі дівчини. Сумніву не могло бути: говорила циганка124.
Еугеніо оглянув дівчину. Все той же «символ Мадріда»: молода і миловида.
У тьмяному освітленню лампади перед Христовими муками обличчя циганки закреслювалось блискучим трикутником низького чола, між двома «крилами» розділеного проділом й зчесаного на вуха волосся.
Блиснули іскри довгих скляних сережок. Була це зряча поводаторка сліпого арфіста.
– Тут немає священника, niňа125, – озвався Еугеніо.
Але гітаніта126 притакнула головою.
– Бачу на тобі священичу одежу! – вказала пальцем на молодого старшину. – Швидко одягнеш її! Поїдеш далеко… Благослови ж Марікіту! Знаєш-бо: перше благословення священиче приносить щастя!.. Дай ж мені цю милостиню.
– Най тебе Бог благословить! – поважно промовив Еугеніо. І простяг циганці монету. Але гітанілья лише поцілувала руку, що подавала їй дар. Грошей не взяла.
Еугеніо раптом відчув смертельну втому. Вертавсь додому, не помічаючи ні вулиці, ні часу. Ніби дрімав.
– Так, мабуть, сплять у поході, ідучи… – мляво ворохнулась згадка колись читаного…
Не міг цілком струсити з себе цього стану ще й ранком, прокинувшись від міцного, хоч і короткого сну. Млявість розвіялась, лише коли дзвони урочистим хоралом віддзвонили на «Gloria»127 і замовкли аж до Білої суботи, а вулицями озвались калатала128.
Здавалось: то мертві встали з гробів й б’ють у позбавлені тіла груди кістяками рук. Свідчать проти живих, що не дотримують ніде і ніколи великої заповіді: «Любити один одного!».
У Зелений четвер Еугеніо мав нести почесну варту у королівському палаці, у каплиці архангела Михаїла.
У зловісному мовчанню відбулась церемонія «руйновання вівтарів»129 після закінчення служби Божої.
Духовенство увійшло без співу й без світла, і рука
Perillo – песик. Дрібна монета. На еспанських монетах зображення льва. Люд звичайно називає його жартом «песиком». На дрібні монети кажуть: «perro chico» – маленький песик, на великі – «perro gordo» – товстий пес (Н. К.).
Хота (J) – одинадцята літера еспанської абетки. Вимовляється як українське «х» (Н. К.).
Цигани вимовляють її твердо. По вимові хоти враз можна пізнати, говорить еспанець чи циган (Н. К.).
Niňa – дівчина, дівчатко, дитина. Цим словом часто називають і дорослу дівчину (Н. К.).
Гітана – циганка. Гітаніта, гітанілья – здрібніла форма: циганочка (Н. К.).
