style="font-size:15px;"> Якщо не вхопиш щастя рішучим рухом – раз у раз повторював собі Еугеніо, – життя твоє лишиться навік благально простягненою рукою.
П’ять день!
А по них – знов Мадрід, почесні варти в королівському палаці, військові паради, забави… товариське життя, блискуче і порожнє, як ті мильні баньки101, що ними бавляться діти…
З інтенсивно синього неба спека ллється потоком розпаленого металу, наповнюючи собою по береги вуличку, подібну до пересохлого уеду102 пустині.
Дон Еугеніо заблукав у старій Кордові, заплутався у своїх думках, пекучих, як цей день.
Нога підкнулась на нерівному бруку об камінь, що лежав тут, мабуть, ще за часів каліфів. В заглубленню стіни блимнуло – майже безбарвне у сліпучому сонці – світелко лампади перед статуєю Пресвятої Діви.
Молодий старшина відсалютував святому зображенню, як велить звичай, по-військовому, немов прапору. Перебіг поглядом заплетений гірляндою, кучерявий арабський напис на червоно-цеглястому фаянсі маврського орнаменту. Добре знав арабську мову, бо любив читати арабських авторів, на сторінках яких історичні події переплетені барвистими легендами, як металево-темне листя лаврів ніжними пахучими квітами.
– Наша доля, – проголошував маврський посвятний вірш, – завішена у нас на шиї.
– Як амулет? Чи як ярмо? – всміхнувся дон Еугеніо. І ще раз повторював собі, як повторював це протягом всього цього місяця своєї відпустки, що провів її в Кордові.
– Мушу від’їхати! Мушу! Щоб більш ніколи не зустрінутись на свойому життєвому шляху з доньєю Ангустіас де Рохас і Карраско. – Ішов, як прочанин до Мекки103, не приймаючи жадних вражінь, не відчуваючи ані нестерпної спеки.
Спинився лише перед брамою – підковою, затягненою тонкою філіграною кованих залізних ґрат.
Таємною омегою зачиняла ця брама білі, без вікон, стіни монументального чотирикутника. Серед африцької пустині він міг би бути пам’ятником-могилою святого марабу104 або фортецею.
В Кордові це був тільки стародавній палац, в якому, як у фортеці, замкнулась гордість старого роду.
Здавалось: ще панує над Кордовою розквіт маврської доби, так недоторкані часом сміялись над ним кам’яні і фаянсові мережива орнаментальних фризів.
Тільки герб над брамою-омегою нагадував про Реконквісту105: зелений дуб на срібному полі. Навколо на тарчі106, на золоті бордюру – дев’ять блакитних зорь. Герб роду де Рохас і Карраско107.
Рука молодого старшини взяла калатало-молоток, що заміняло дзвінок.
Слуга впровадив молодого старшину до малого двору – патіо108, виложеного блідою мозаїкою, немов застелено[го] тебризьким килимом109, якого не стерли тисячі тисяч ніг, що пройшли по ньому протягом століть. Кришталеві пасма співучих фонтанів падали, розмотуючись безупинно, до мармурового басейну.
Білі, мережані аркади колумнад вкривали блакитні скарби тіні і прохолоди.
Тобто мильні бульбашки.
Уед – рівчак, глибока та вузька долина в пустині (Н. К.).
Марабу – титул мусульманського святого (Н. К.).
Реконквіста – відвойовання Еспанії від маврів (Н. К.).
Патіо – внутрішній двір еспанських домів на спосіб класичного атріума, управлений як садок, з водограєм посередині, в патіо влітку еспанська родина проводить більшу частину дня (Н. К.).
