Не знаючи, що двадцять років навчання, примусу і вправ заснували в ньому цю людину, а не іншу. Нехай твоя здатність любити з’являється в тобі насамперед унаслідок молитви, а не твоєї внутрішньої свободи. Отак і музичний інструмент, якщо ти не навчився грати на ньому, або вірш, якщо ти не знаєш ніякої мови. Другий помиляється теж, бо вірить у мури, а не в людину. Отже, в храм, а не в молитву. Над камінням храму домінує тиша, і тільки вона й має значення. Ця тиша в душі людей. Душа людей, де тримається тиша. Ось храм, перед яким я простерся. А інший робить собі кумира з каміння й простирається перед камінням як каміння…
Так само й тоді, коли йдеться про імперію. Я не робив з імперії Бога, щоб він поневолював людей. Я не жертвував людьми задля імперії. А заснував імперію, щоб наповнити нею людей і надихнути їх нею, людина важить для мене більше, ніж імперія. Саме щоб заснувати людей, я й підпорядкував їх імперії. Я поневолив людей не на те, щоб заснувати імперію. Але облишмо цю мову, яка нікуди не веде й відрізняє причину від наслідку й господаря від служника. Адже це тільки відносини структури і внутрішньої залежності. Я, пануючи, більше підпорядкований своєму народові, ніж будь-хто з моїх підданих підпорядкований мені. Тож я, піднімаючись на терасу і слухаючи їхні нічні скарги, бурмотіння, стражденні крики й неспокій їхньої радості, щоб перетворити їх у спів, присвячений Богові, поводжуся, наче їхній слуга. Це я – вісник, що схожий на них і перемагаю їх. Це я – раб, відповідальний за їхню підстилку. Я їхній перекладач.
Отже, я – їхній замковий камінь, я – вузол, що схожий на них і зв’язує їх, надаючи їм форми храму. Чого іншого вони хотіли б від мене? Невже каміння вважає, ніби воно стерлося, підтримуючи свій замковий камінь?..
Я не визнаю дискусій на такі теми, бо вони марні.
XLIX
Значення має тільки дія. Адже тільки вона триває, а не мета, що є тільки ілюзією подорожнього, коли він іде з гребеня на гребінь, неначе досягнена мета має сенс. Так само й немає прогресу без визнання того, що є. Від чого ти всякчас відступаєш. І я не вірю у відпочинок. Бо, якщо людину розриває якась суперечність, їй не годиться прагнути нетривкого й поганого миру, сліпо визнаючи одну з двох сторін суперечки. Де ти бачив, щоб кедр виграв, уникаючи вітру? Вітер шматує кедр і водночас засновує його. Мудрий той, хто зміг би відокремити добро від зла. Ти шукаєш у житті певного сенсу, тоді як сенс полягає передусім у тому, щоб стати самим собою, а не здобути жалюгідний мир, який пускає суперечки в небуття. Якщо що-небудь опирається тобі й розриває тебе, дай йому вирости, це означає, що ти пускаєш коріння і перетворюєшся. Благословенний твій розрив, що спонукає тебе народити тебе самого: адже жодна істина не засвідчує себе й не досягає себе з усією очевидністю. А істини, які пропонують тобі, – тільки зручне впорядкування, схоже на снодійні порошки.
Адже я зневажаю тих, які отуплюють себе, щоб забути, і, спрощуючись, придушують, щоб жити в мирі, це одне зі сподівань їхнього серця.
