агент. – Чи й не трудність – пристрелити отруйну червоношкіру змію! Вам що, є діло до цього індіанця?
Полковник помітно вагався.
– Не знаю… Зі мною таке вперше. Незвичайне почуття… Але я справді не хочу його розстрілювати!
– Таж вам і не треба цього робити, – сухо відповів агент. – Ви накажете, а інші виконають. Крім того, за законами війни ви не маєте права виявляти надмірну поблажливість до ворогів. Цей індіанець – ворожий розвідник, посланець бунтівників, тобто з ним розмова коротка. Проте якщо ви не готові прийняти рішення, я можу зробити це за вас: моїх повноважень достатньо для того, щоб замістити вас у разі потреби. Передайте командування мені, і вже за п’ять хвилин цей індіанець вирушить до прабатьків, а я з цікавістю на це подивлюся.
Замість відповіді полковник тільки досадливо махнув рукою.
Нічного Птаха вивели з намету, слідом за ним вийшов агент, докурюючи свою смердючу люльку.
Нічна гроза вщухла. Над землею клубочився туман, з-за хмари виринув яскравий місяць.
Солдати із загону полковника Деванделля були вже на ногах, жваво обговорювали захоплених полонених і сперечалися, коли саме розстріляють Нічного Птаха. Побачивши, як в’язня ведуть до ущелини, вони натовпом потяглися слідом, щоб не пропустити жодної деталі майбутнього видовища.
Нічного Птаха прив’язали до виступу скелі. Агент підійшов до нього і, не виймаючи з рота люльки, спитав:
– Ну що, надумав говорити?
Індіанський юнак зневажливо посміхнувся і кинув погляд на дівчинку, яку теж привели до місця страти.
На її напівдитячому обличчі застиг вираз зловісного спокою.
Шеренга з шести солдатів вишикувалася перед полоненим. Вони звели рушниці.
– Ходи звідси, дівчинко! – вийнявши з рота люльку, роздратовано гукнув агент Міннегазі. – Тобі тут не місце!
Щойно трапер Гаррі в пориві раптового жалю до дівчинки узяв її за руку й відвів чимдалі, як гримнули постріли. Нічний Птах помер, не сказавши ні слова.
– Усі по місцях! – наказав агент.
Перемовляючись між собою, солдати попрямували до фургонів – і в ту ж мить з ущелини долинуло гучне іржання, після чого у світлі місяця, немов примара, з’явився прекрасний білий кінь.
– Що за чортівня! – скрикнув Гаррі. – Виходить, ми його не прикінчили?
На мить кінь застиг, з німим докором дивлячись на людей, ще раз тужливо заіржав і важко впав на землю мертвий.
Подія справила на всіх гнітюче враження. Солдати замовкли й поспішили до фургонів, а Міннегагу агент повів до полковничого намету.
Деванделль, глибоко замислившись, сидів на кинутому на землю сідлі.
– Порядок! – спокійно доповів агент. – Тепер нехай біси розбираються, ким був Нічний Птах – сіу, арапахо чи чеєном.
Полковник підвів на Джона Мексіма сповнений відчаю погляд.
– Усе-таки помер? – ледве чутно прошепотів він.
– Невже
