у відкритій труні перевернутий на бік небіжчик. І голова його – зовсім чорна – лежала на боці, а поряд із нею – пакет, із якого стирчала тека.
Подумавши про своїх нічних помічників, я не зміг стримати усмішки. Уявилось, як вони готувалися знайти якийсь реальний скарб – золото або ще щось, а потім, за знайомим із дитинства сюжетом, позбутися третього зайвого і все поділити навпіл. Так старались, а дістали у вигляді скарбу ті самі гроші, що я їм і так обіцяв.
Остаточно оговтавшись, я спустився в могилу. Гершович, який лежав на боці, немов спеціально так ліг, щоб мені було куди поставити ногу. Я взяв пакет із текою, підняв його нагору. Потім вибрався сам. Взяв віко труни і, приставивши його вужчий кінець до ніг, відпустив. Віко зачепилося за шматок недообрубаного кореня і зависло над узголів’ям. Я взяв лопату і, стукнувши кілька разів, змусив віко зайняти своє місце. А потім іще півгодини закопував труну, рівняв могилку і ставив на місце зварний залізний хрест, пофарбований сріблянкою.
Закінчивши справу і взявши пакет із текою в руки, знову звернув увагу на дивний солодкуватий запах – тепер, здавалося, цим запахом просякнув увесь мій одяг, і пакет випромінював той самий запах кориці.
Сонце починало пригрівати. Я подивився насамкінець на хрест. Треба було вже йти. Скоро тут може хто-небудь з’явитися. Цікаво, котра година?
Автоматично я зсунув манжету сорочки і подивився на годинник. Був початок шостої. «Що ж вони годинник не забрали? – подумав я з сумною посмішкою про своїх помічників. – Чи їх життя навчило тільки кишені чистити?»
Я пішов до кінцевої зупинки трамвая. Десь далеко, напевно, на лісовому відрізку шляху між Куренівкою і Пущею-Водицею вже їхав перший трамвай, брязкаючи, як величезний будильник. Їхав, аби забрати мене додому. Відвернути мене від загуслої крові на потилиці й від солодкуватого запаху, що, здавалося, в’ївся в мій одяг. Запахом, що мав заспокійливу властивість і ще – викликав легку або навіть дещо легковажну посмішку, яка не залежала від суті роздумів.
5
Коли я доїхав додому, настінний годинник на кухні показував за п’ять сьому. Зупинившись перед дзеркалом у передпокої, я помітив, що весь мій одяг має потребу в гарному пранні, та й сам я був дуже схожий на бомжа, що ночував на купі глини. Швидко переодягнувся в халат, а одяг замочив у великому тазу. Потім вирішив замочити й себе, але вже у ванні. Набрав гарячої води і запірнув так, що вода вихлюпнулась на підлогу. Гаряча вода пробрала жаром до кісток, і в ключиці приємно заломило – немов у сауні. Потихеньку тіло почало набирати бадьорості, й голова теж, звільнившись від тихого гудіння, що нагадувало про удар лопатою, запрацювала, вибудовуючи думки в шеренгу по одній, щоб кожну можна було спокійно обміркувати без усякого поспіху.
Нічний епізод із бомжами та розкопуванням могили вже відійшов на задній план, у минуле. А попереду, буквально за півгодини часу, мене, відмитого і свіжого, чекала на кухонному столі тека, заради якої й було вчинено ризиковану авантюру. Але будь-яка авантюра здавалася
