її він і закопав, подалі від цікавих очей донощиків типу цього ротмістра Палєєва?
«Відшукати б її там, у пісках, – подумав я і відразу уявив собі, який би радісний шум здійнявся в Україні. – А може, і заплатили б мені за неї кілька сотень тисяч доларів або на пожиттєве держзабезпечення взяли б? Адже яка реліквія?!»
І все-таки цінність цього невідомого, закопаного в пісках Мангишлаку предмета була досить умовною, а скоріше за все лише музейною. Ну, захистили б якісь учені кілька докторських дисертацій – от і весь результат.
Підтягнувши до себе пачку списаного покійним Гершовичем паперу, я знову перегорнув її, і раптом перед моїми очима пронісся аркуш із явно топографічним рисунком. Відшукавши його, я розглянув накреслену ручкою карту, і тут же мій інтерес до неї згас, позаяк під рисунком рукою самого Гершовича було приписано: «зрисовано з матеріалів «Шевченківської експедиції» на виставці Літ-го музею-архіву».
Я зітхнув і виглянув у вікно. Сонячний прибій уже докочувався жовтою хвилею до мого кухонного столу. Я позіхнув і потер очі, що злипалися, – бадьорість од гарячої ванни виявилася короткочасною. Тіло вимагало сну.
6
Під вечір, оговтавшись, я знову сів за кухонний стіл. Спочатку втамував голод шматком молочної ковбаси, потім узяв у руки рукопис Гершовича і вже більш свіжим поглядом пройшовся по його рядках.
І знову в ніс ударив солодкуватий запах кориці. Я підніс аркуш паперу до обличчя і понюхав його. Потім автоматично понюхав свою руку, що тримала аркуш, і зрозумів, що моя рука виділяє цей запах куди сильніше, ніж папір.
Не бажаючи подумки докопуватися до причини появи цього запаху, я знову зосередив усю свою увагу на рукописних рядках Гершовича.
Перші кілька сторінок здалися мені повторенням або переспівом тих самих думок, які висловив він олівцем на полях «Кобзаря», але потім, на сьомій сторінці, роздуми його пішли в іншу сферу.
«Національне багатство народжується всередині обраної людини, прирікаючи її на поневіряння та болючі пошуки застосування цього багатства, оскільки, будучи обраною, вона може виявитись і улюбленою своєю нацією, і шанованою нею, але такою, яку явно не розуміють або ж розуміють неправильно, що лише посилює внутрішню її скорботу, а муки, пов’язані з неможливістю застосування дарованого їй із неба багатства, можуть призвести до божевілля і до дивних і трагічних поворотів долі, здатної завести її в далекі від її Батьківщини (жінки) краю».
Далі був опис маршрутів, якими ходив по Україні Григорій Сковорода. Але вже на наступній сторінці Гершович повертався до трагічної долі Шевченка. І тут-то я відразу помітив схожість роздумів, щодо вже прочитаного мною доносу ротмістра Палєєва.
«Місце (біля колодязя), обране Т. Г. Шевченком для закопування невідомого предмета, говорить про його явне бажання або самому повернутися туди, щоб витягти заховане, або ж щоб хтось міг за його описом це
