враження, ніби клієнт чекає Бориса з ампулами десь тут, за найближчим рогом. Чекає і нервово зиркає на годинник.
– Добре, – видихнув Борис.
– Зачекай біля хвіртки, – попросив його Діма. Сам повернувся додому. Взяв порожній «бонусний» мішок з-під кота і рушив до гаража.
Там переклав до мішка майже всі ампули. Лише десять пачечок собі про всяк випадок залишив. Ану ж там справді ліки від раку?
Боря розрахувався великими купюрами. Розрахунок відбувався у машині при світлі тьмяної лампочки на стелі салону. Діма тричі перераховував отриману від Борі суму і щоразу збивався. Збивався через нав’язливу думку, яка складалася з одного лише слова: «Продешевив!»
Нарешті ґешефт був закінчений. Борис поїхав геть. Діма прощально всміхнувся вслід машині, що віддалялася вулицею. Разом з Борею їхав у минуле неприємний епізод з чорною валізкою.
25
Київська область
Макарівський район. Село Липівка. Ранок
– Це вона тобі помстилася! – твердила Ірині мама, почувши, що трапилося з донькою попереднього вечора. – Собирайся, їдь! Попроси у неї пробачення і скажи, що тобі дур у голову стрелила.
Ірина глянула на свій електронний будильник. Під ним лежало кілька купюр, отриманих вчора від Єгора.
– І не надійся! – простежила за доньчиним поглядом мама. – Він тобі постоянно гроші давать не буде! – правила далі своє. – Жалко йому тебе стало, от і дав.
Ірина дивилася тепер на гроші, на сотенні купюри, намагаючись не слухати маму. А тут іще Яся прокинулася. Заплакала. І зрозуміла Іра, що вже десята година. Що спала вона довго й глибоко, і її маршрутка вже давно доїхала до Києва й повернулася назад. А отже, нікуди вона сьогодні не поїде. Торкнулася долонею своїх наповнених молоком персів. Узяла донечку на руки. Задерла вовняну блузку, надягнуту на голе тіло. Піднесла Ясю ротиком до пиптика, і відразу відчула міцні й гарячі доньчині губки.
А за вікном світило сонце, грало променями на візерунках намерзлого інею на шибці.
– Я надвір з нею піду, – промовила Ірина, глянувши на дитину.
– Ти думаєш, ми на мою пенсію з жизню справимся? – сказала на це мама. Далі встала й вийшла з Ірининої кімнати.
Зайшла до себе, ввімкнула телевізор і, зробивши гучніше звук, подалася до кухні.
Дивно, але голос диктора, який повідомляв невідомо про що, приніс спокій у їхній невеличкий дім. Ірина відняла Ясю від лівого перса, повернула голівкою в інший бік, піднесла до правого.
Хвилин через п’ять Ясині губки розслабились, і вона випустила пиптика.
«Заснула», – тихесенько прошепотіла Ірина.
Поклала Ясю на ліжко, прикрила ковдрою.
А сама накинула пальто і вийшла у капцях на подвір’я. Морозяне повітря обпекло голі кісточки. Зайшла за будинок, до завжди відчиненої повітки. Поруч у господарському блоку метушилися кури. Вона зазирнула й туди, просто так, з цікавості. Три місяці вона жила за якимось диким графіком. І тепер, коли перша маршрутка на Київ вирушила без неї, і вона застала пізній зимовий світанок
