– сірий мішок.
Діма підійшов, привітався. Вийняв з кишені гроші, відрахував сімдесят п’ять. Вона кивнула на мішок.
– Забирайте!
– Кота в мішку? – хмикнув Діма, а потім збагнув, що сказав, весело розсміявся. Бо ж і справді – кота в мішку.
Вона розв’язала мішок, трішки опустила краї, і Діма побачив велетенського і товстого сірого кота, набагато більшого, ніж їхній спочилий у Бозі Мурик.
– Та він же… – розвів руками Діма. – Він же товстий…
– Та жере, як навіжений! Тому й подорожчав…
– Він же й на бездомного не схожий…
– Мурику, Мурику! – демонстративно покликала його жінка, і кіт одразу повернув до неї свою ситу морду й нявкнув. – Ось бачите? Тиждень дресирувала.
– Мурло, – напівпошепки промовив Діма, дивлячись згори вниз на цього сірого хвостатого товстуна.
Кіт зацікавлено подивився на Діму.
– Беріть, беріть! Другого такого не знайдете! – скоромовкою процокотіла жінка, явно бажаючи пошвидше спекатися покупця.
– З мішком? – похмуро спитав Діма.
– Ага, це бонус!
Діма присів навпочіпки. Переклав кота до господарської торби. Туди ж кинув і порожній мішок. І, не попрощавшись, рушив до виходу з ринку. Настрій зіпсувався. Кіт важив явно понад десять кілограмів. Ніякого жалю він викликати не міг. Ні в кого. Тим більше у Валі.
Доїхавши до своєї вулиці, Діма заніс торбу з котом до гаража. Залишив її там, а сам зайшов до будинку.
– Де ти ходиш? – зустріла його запитанням Валя.
– Та так…
– Убік церкви не ходив?
– Сьогодні – ні.
– Піди, – попросила вона. – Може, Мурика знайдеш! Дімі насправді хотілося добряче пообідати, а не йти до баптистської церкви. Але сперечатися з дружиною він не став. На порцію пельменів гроші у нього були, а пообідати на самоті – це не так уже й погано. Особливо тоді, коли треба вирішити, що робити з цим товстим котом, який відгукується і на Мурика, і на Мурла, і, мабуть, на будь-яку іншу кличку!
У найближчому вагончику-барі за тарілкою гарячих пельменів Діма й вирішив, що треба кота на кілька днів у гаражі без їжі лишити, поки не схудне. А потім можна й додому нести. Вона ж, Валя, все одно його з радощів загодує!
Виходячи з вагончика, Діма помітив на стовпі оголошення.
«Продаються імпортні ліки від раку. Ампула – 20 у. о. Дзвонити за тел. 8 063 4320985, спитати Женю».
«Ага! – кивнув, посміхаючись, Діма. – Жека лохотрон запустив!»
І пішов додому доповідати дружині, що Мурика біля церкви сьогодні вранці бачили, але він не знайшов. Доведеться ще кілька разів на його пошуки ходити.
22
Київ. Вулиця Грушевського
У приміщенні було жовто від світла трьох яскравих ламп, прикріплених до навдивовижу низької стелі.
– Ви, головне, не хвилюйтесь! Кості у
