собі ліхтариком, узявся за важіль рубильника й різко підняв його вгору. Блиснула іскорка, але куди їй було змагатися з кількома потужними прожекторами, закріпленими на висоті десяти-дванадцяти метрів на стовбурах сосен. Прожектори з трьох боків освітили викладену з червоної цегли церкву з трьома позолоченими банями. Висока, могутня, вона значно перевершувала своєю архітектурною енергією триповерховий особняк господаря.
– Ну, як?! – запитав Геннадій Ілліч, насолоджуючись подивом на обличчях запрошених. – Ходімо всередину!
Він заклично махнув рукою і рушив до кованих воріт церкви.
Всередині, як здалося Семенові, було холодніше, ніж надворі. Кілька жарівок горіли на внутрішніх стінах. На кам’яній підлозі лежали розкидані риштування.
– Петю, де коньяк? – запитав господар у свого помічника, і той кулею вилетів з церкви. Зате гулке відлуння його кроків, здавалося, ще було чутне, коли він повернувся з пляшкою «Хенесі» та одноразовими пластиковими чарочками в руках.
– На першу службу всіх запрошу! – пообіцяв господар. – А поки що вип’ємо за Бога! Щоб він ніколи нас не полишав!
Володька й Семен відійшли трохи вбік. Господар знав правила й коньяку їм не пропонував. Щоправда, й обіцяного чаю вони не дочекалися.
Семен не міг не посміхатися, дивлячись на чотирьох громіздких чоловіків у лижних костюмах, що п’ють у церкві коньяк з пластикових чарок за Бога. Володька все задирав голову, щоб роздивитися внутрішній купол церкви, але йому це ніяк не вдавалося. Світло тьмяних жарівок було оманливим і створювало ілюзію низької стелі. Ота ілюзія й збентежила Володьку.
Уже повернувшись до міста, обидва авта зупинилися на Набережному шосе. Там Семен роздав хлопцям по сотні доларів, отриманих від замовника. Собі, як начальнику, залишив двісті.
«Дев’ятка» продовжила свій шлях убік Подолу. Володька повіз Семена додому.
– То як? Завтра опівночі? – запитав він.
Семен кивнув.
І тільки-но зупинившись перед вхідними дверима, Семен поглянув на годинник – пів на першу.
«Вероніка вже спить», – подумав він, відчиняючи двері.
Увімкнув світло в передпокої, і в очі йому відразу ж кинувся вінок, що стояв на підлозі під вішаком. Семен перелякався. Завмер на мить, перебираючи подумки всіх близьких родичів.
«Та я вже десь його бачив!» – подумав раптово. І згадав ріг Стрілецької й зовнішню стіну кав’ярні. Згадав розмову з дружиною про вдову аптекаря.
Вилаявся пошепки й пішов спати.
21
Київ. Куренівка. Пташиний ринок
Так уже збіглося, що до продавчині кішок з Пташиного ринку Дімі довелося їхати знову після нічної зміни. Зміна минула навдивовижу вдало. Шаміль винюхав у сумці, що прибула з Дамаска, півкілограма опіуму. Діма, як і належить, викликав начальника зміни. Склали акт. Пасажира тут-таки, після видачі багажу, гальманули й відвели геть, але цього Діма вже не бачив. Це
