переконався у професійності цих хлопців дуже швидко. Коли вони, пропустивши вперед на лісову дорогу два джипи з українськими прапорцями й трицифровими числами на держномерах, зайняли своє місце у хвості «кортежу» і виїхали на велику галявину, що нагадувала радше стаціонарне місце для відпочинку. У мангалі горіли дрова. Великий квадрат снігу був витоптаний чи втрамбований, перетворений на затишний пікніковий майданчик, на якому стояв столик, застелений цератою. Довкола – чотири дерев’яні стільці. Автомобільний ящик-холодильник червоного кольору наче додавав до цієї ідилії думку про високі технології комфорту.
Тільки-но «оцифровані» джипи зупинилися, хлопці підскочили до машин і відстібнули від багажників на даху чотири однакові пари лиж «Саломон».
Двох «лижників» Семен добре знав, то були Геннадій Ілліч і ще один депутат від опозиції, який любив давати телевізійні інтерв’ю. Двоє інших були йому не знайомі. Та й байдуже йому було, хто є хто.
Він просто підійшов до чолов’яг аж ніяк не спортивної статури, але в дуже спортивних лижних костюмах, привітався лише з замовником. І відразу повернувся до своїх хлопців.
«Ниву» відігнали метрів на двісті в бік старої Обухівської траси і там залишили. «Дев’ятку» відігнали далі лісовою дорогою. Ввімкнули рації й розійшлися по периметру. Головне правило – якнайменше муляти очі замовникові. Вони відпочивають, у тому числі й очима.
А для Семена і його хлопців зимове лісове повітря – наче склянка апельсинового фрешу. Стовбури сосен – тонкі. Ліс ще молодий, отже, проглядається чудово. Робота буде нескладною, а до перших сутінків лижники вгамують свій спортивний запал і повсідаються за столик. Будуть горілку пити, шашлик їсти й про гроші власні й державні теревенити, регулярно їх плутаючи. В сутінках, звісно, небезпек більше, але всі ці депутати-замовники живуть з власним страхом, наче з дружиною, нерозлучно. Вони знають, чого й навіщо їм боятися. Кожен свідомий, за що його могли б покарати. Але ніхто не знає в обличчя виконавця покарання.
«Лижники» виділили на спорт не більше, ніж півгодини. Після цього один з хлопців з обслуги пристебнув усі лижі назад до багажників на дахах джипів і перетворився на офіціанта.
Семен стояв під сосною метрів за сорок від галявини. Слухав дзвінке щебетання зимових птахів. Думав про Вероніку. Думав про те, що треба з нею бути ніжнішим і добрішим. Що треба іноді додому приносити квіти. І міркувалося йому на легкому морозці приємно.
Вже й запах шашликів долетів до його ніздрів. Почали спускатися сутінки. Застільні розмови «лижників» погучнішали, й до Семена інколи долітали цілі фрази. На своє здивування, Семен збагнув, що сперечаються про церкву, яка, мовляв, з церков краща.
Багаття знову розпалили, але цього разу явно задля романтики, а не задля свіжого шашличного жару. Запах від вогнища йшов ялицевий, смолистий. А на сосновому жарі шашликів не смажать – це кожен хлопчисько знає.
Нарешті розмова затихла, і Семен зрозумів, що пікнік
