вибухла війна із сусіднім королем. Цісар із своїм військом подався воювати. Тим часом його жінка знайшла собі любаса. Хлопець усе то видів і ходив зажурений. Любас троюдив цісареву, аби зігнала хлопця з цього світу. Нарешті сказав:
– Я вмію зробити так, що як рудоволосий сяде на своє ліжко, то зразу в порох розсиплеться!
Ось хлопець увійшов до стайні, до свого лошачка.
– Чому ти невеселий? – спитав лошачок.
– Як мені веселитися, коли бачу, що цісарева обдурює цісаря – вона знається з лихим чоловіком.
– Це правда, легіню. Той чоловік – лихий: хоче тебе згубити.
– Ов! Це є зле – а що маю робити?
– Не сідай на своє ліжко.
– Дякую тобі, конику, за добру пораду.
Золотоволосий увійшов до палацу. В кімнаті кинув пояс на ліжко. За одну мить із нього стала купка попелу. Цісарева і її любас вдень і вночі шепталися, як загубити хлопця. А золотоволосий знову пішов до лошачка і той попередив:
– Коли будеш іти до палацу, то набери на руку дров. Перед дверима крикни, аби отворили. Сам не отворяй…
– Дякую тобі, конику, за добру пораду.
Золотоволосий набрав на руку дров, підійшов до палацу і гукнув:
– Егей! Отворіть!
Та ніхто не відчиняв. Хлопець трохи постояв, кинув на двері дровами, а з них за одну мить стала купа попелу.
Цісарева та її любас уже й місця собі не знаходили. Рвали волосся на голові, та не могли придумати, як згубити хлопця.
А тим часом цісар переміг короля й вернувся додому.
Любас сказав цісаревій:
– Подряпай собі личко, відтак ляж у ліжко й стогни, як перед смертю. Коли зайде цісар і спитає, що з тобою сталося, то скажи на хлопця, що він тебе побив.
Цісарева упилася нігтями у своє лице й подряпала його до крові. Відтак лягла в ліжко й почала стогнати:
– Ой, побив мене лайдак, подряпав до крові! Ой-йой, покличте цісаря, бо я умираю…
Цісар прибіг до покою.
– Що з тобою, жіночко?
Цісарева скривилася й каже:
– Мене побив твій приймак, той рудоволосий. Він – чистий розбійник.
Цісар дуже розгнівався. Де ж видано, де чувано, аби якийсь шмаркач бив вельможну пані?!
– Завтра я його повішу! – крикнув розлючений монарха.
Потім покликав трьох катів і наказав їм:
– До ранку зробіть шибеницю, бо завтра маю вішати свого приймака.
На другий день шибениця була готова. Довкола поставали рядами жовніри. Як вивели золотоволосого, то він попросив:
– Дозволь мені, ясновельможний цісарю, попрощатися в моїм лошачком.
– Най буде, прощайся, – погодився цісар. І дав розказ: – Ану, приведіть його лошачка.
Десять жовнірів кинулись до стайні, та за одну мить усі десять задерли ногами. Пішли сто жовнірів – і вони полетіли від лошачкових копит. Цісар послав тисячу жовнірів – усі
