втішився, що має хоч одного приязного брата. І рушили разом. За три дні прибули до царя і найнялися в нього на роботу: старший вартував на воротах палацу, а менший потрапив служити на кухню. Старшому здавалося, що менший живе ліпше, і його почала мучити заздрість. Пішов до царя й каже:
– Царю, брат хвалився, що може дістати такий буханець хліба, що все військо буде з нього їсти й ніколи не з’їсть.
Покликав цар до себе Тридцять Першого і наказав йому:
– Принеси мені такий буханець, з якого би все військо їло й ніколи не з’їло.
– Звідки я дістану? Я навіть не чув про такий буханець.
– Як цього не зробиш, твоя голова буде лежати там, де стоять тепер ноги! – погрозив цар хлопцеві.
Тридцять Перший розповів своєму коневі про розказ царя.
– Не журися, – заспокоїв кінь. – Ми принесемо той буханець. Сідай-но на мене.
Сів парубок на коня, і вони полетіли до моря. Перепливли на постолі і рушили до бабиної хати. Кінь обернув хлопця на малого песика й сказав:
– Баба пустить тебе до комори. Ти хапай хлібину, яка покрита пліснявою й павутиною, та й тікай до моря. Я буду чекати на тебе.
Так і сталося. Песик бігав сюди-туди коло бабиної хати, доки стара не вздріла його і не впустила до комори.
У сирому закутку песик знайшов хлібину, що була геть покрита пліснявою і павутиною. Схопив – і до коня. А той обернув песика знову в чоловіка, і полетіли до царя.
Цар тішився буханцем, бо він став біленьким і смачним, а скільки з нього не різали, залишався цілим.
Відтоді Тридцять Перший зажив у пошані, а старший брат ще більше йому заздрив. Він нашептав цареві:
– Мій братик хвалився, що може дістати таку пляшку вина, з якої буде пити усе твоє військо, а вона ніколи не буде порожня.
Покликав цар до себе Тридцять Першого і наказує:
– Принеси пляшку вина, з якої буде пити усе моє військо, а вона ніколи не стане порожня, або розлучишся з головою!
Засумував хлопець і розповів коневі про новий розказ царя.
– Не журися, легіню, – сказав на те кінь. – Сідай-но на мене.
Перепливли море і знову опинилися перед бабиною хатою. Кінь обернув хлопця на мітлу і порадив так:
– Скачи у сіни, сядь там в кутку і сиди тихенько, доки служниця не кине тебе до комори. Тоді хапай із полиці найбруднішу пляшку і тікай сюди.
Мітла поскакала й стала собі в кутку. А служниця уздріла її і кинула в комору. Тридцять Перший одразу схопив найбруднішу пляшку й пустився до моря. Там обернувся чоловіком, сів на коня і – до царя.
Тим часом пляшка стала з діаманту, а у ній заграв сонячний напій. Цар пив і пив, а пляшка була повна.
Тридцять Перший знову жив у великім гонорі, а старший брат від заздрощів аж сохнув. Він придумав:
– Мій брат нахвалявся, що може принести і пташку-віщунку!
Покликав цар до себе Тридцять Першого і наказав йому:
– Принесеш
