цікаво було, як себе має сьогодні Симпсон-Червонько, й думка про те, що й Червонькові доводиться зазнавати, такого ж болю, мимохіть зародила в ньому якусь товариську симпатію до цього вуличника.
На шкільнім подвір’ї усі голови й очі повернулися до Джо. З якоюсь повагою купчилися коло нього хлопці-школярі, й навіть найближчі приятелі-однокласники виявляли до нього підвищену пошану, чого раніше Джо не помічав.
VI. Іспити
Певна річ, що Фред та Чарлі встигли вже пустити чутку про все, що відбулося цієї ночі в «Пеклі»: і про бійку з Симпсоновою ватагою, і про сутичку з харцизяками-рибалками. Джо зітхнув із полегкістю, коли о дев’ятій годині, задзеленькотів дзвоник, і попрямував до класу під перехресним вогнем захоплених очей. Навіть дівчатка й ті дивилися на нього з якимось побожним острахом, наче він був Данилом, який вийшов із левової печери, або Давидом, який переміг велетня Голіафа.
Джо почував себе ніяково, що його мають за якогось героя; він радий був би, щоб оті скеровані на нього очі обрали собі іншу мету. Незабаром вони й скерувалися в інший бік.
Школярам роздано великі аркуші паперу, й учителька, міс Вілсон – статечна панна, якій, мабуть, уся земна куля здавалася за льодовню, бо вона навіть у найспекотніші дні завжди приходила до класу зап’ята теплою хусткою – злізла із катедри, наблизилася до класної дошки й вивела на ній так, щоб усім було видно, велику римську цифру «І».
П’ятдесят пар очей уп’ялися в її руку, чекаючи, що буде далі. В кімнаті запанувала тиша. Під римським «І» вона написала: а) Які закони називалися Драконовими? б) Чому один з атенських ораторів сказав, що вони написані не атраментом, а кров’ю?
Сорок дев’ять голів схилилися до столів, і сорок дев’ять пер зарипіло, виводячи щось на папері.
Не схилив голови лише Джо. Він усе ще дивився на дошку, утупивши в неї очі, й міс Вілсон, яка озирнулася через плече, вивівши римське «II», аж зупинилася на хвилину й пильно-пильно подивилася на нього. Відтак написала ще:
а) Як то війна між Атенами й Меґарою за острів Саламін спричинилася до Солонового законодавства? б) Яка різниця між законами Драконовими й Солоновими?
Вона знову зиркнула на Джо. Той сидів і дививсь так само, утупивши очі.
– У чім річ, Джо? – запитала вона. – У вас паперу немає?
– Ні, дякую, є, – відказав він і старанно заходився стругати олівця. Застругав гостро, далі ще гостріше, а там уважно й надзвичайно терпляче почав загострювати його на голку. Декотрі зі школярів почувши той шкребет, запитливо підвели голови. Але той цього й не помічав, надто заглибившись у своє діло, а думки його літали далеко й від олівця, і від історії греків.
– Ви, звісно, знаєте всі, що письмову роботу на іспиті пишеться атраментом, – міс Вілсон зверталася до всіх учнів, проте очі її зупинилися на Джо.
Саме в той момент загострений понікуди кінчик олівця уломився, і Джо заходився знов застругувати його.
– Адже
