поглядами, які кидав той на всіх, ніби бажаючи сказати: «от же вам! от же вам!»
Але до смаку Янека не знаходилось. Та занадто тонка була, та висока, та великі зуби мала. Янек тільки мовчки одвертався й рушав далі. Всі мовчки дивились просто перед себе, і коли-не-коли перекидався дехто словом.
– Ану, ти!.. Повернись! – хльоснув Ґудзик нагаєм товсту дівчину в білій сорочці з червоними товстими литками, що аж вилискувались з-під короткої спідниці. – Ти з Цурупалок?
Дівка повернулась і, соромлячись, засміялась.
– Ну?
– Ба ні…
– А звідки ж?
– Хі-хі-хі!
Янек рушив.
– Це погана, proszę раnа… – йдучи позаду, з ніяковістю промовив Ґудзик. – Ось… Горпино!
Висока, чорнява дівчина поважно повернулась і зиркнула в їх бік.
– Іди сюди!..
– Чого ще треба?
– Та йди… Треба…
Дівка знехотя сперла граблі на машину і, не поспішаючи, стала наближатись до них. Гарні очі дивились спокійно й холодно.
– Ти там… е… е… Ти одгортаєш полову?
– Атож…
– Ну, так… той… А чи не багато там дівчат? Може… е… е… зайва котра?..
– А я знаю?
– Ну да… але… Ти от що… Передаси комусь граблі й підеш до двору… Там панич передадуть тобою квитки… Бо мені сьогодні на залізничний двірець треба…
Дівчина подивилась на нього з погордою і з насмішкою й мовчки пішла назад.
– Còz to? – здивовано підняв брови пан Ян і подивився незрозуміло на Ґудзика.
– Не хоче, хлопка! – злісно кинув Ґудзик і рушив далі. «Панич Янек» ще раз озирнувся на високу поважну постать Горпини й пішов за Ґудзиком. Перейшли на другий бік машини. Ґудзик ще одвертіше почав показувать Янекові всі вдачі дівчат, ще злорадніше повертав їх на всі боки перед ним і навмисне хльоскав нагаєм, як корів на базарі.
– Прошу пана, можна мені граблі набити, бо чисто злазять, – підбігла вмить до них Хима й кинула гострим, палким поглядом на «Янека». Гарненьке її личко було витерте від пороху й приваблювало здоровим і свіжим рум’янцем.
– Граблі? – спитав Ґудзик і подивився на Янека, що зараз же впився в Химу очима, озираючи її з ніг до голови.
– А ця піде? – спитав він по-польськи у Ґудзика.
– Піде, піде, proszę раnа… З тобою там хто одгортає?
– Федоська, Калина Гласенкова…
– Ну, то от що: кидай граблі, хай там хтось за тебе одгортає, підеш у двір…
– Зараз?
– Авжеж!
– Чого?
– Там панич дадуть тобі квитки…
Хима зам’ялась.
– Ну?
– Не хочу…
– Що? Що ж, тебе прохати, чи що? Не базікай же, забирайсь!.. Нічого…
– Я
